Кива – науковець: гнійний фурункул нарешті прорвало

Кива – науковець: гнійний фурункул нарешті прорвало
Чи можна в Україні захистити дисертацію без хабарів? Нещодавно цю тему підняла журналістка й письменниця Олеся Яремчук, яка поділилася своєю історією підготовки до захисту, що так і не відбувся. За її підрахунками, в українських реаліях дисертант, щоб захиститися, має витратити на це кілька тисяч доларів – крім офіційних оплат, потрібно ще дати грошей рецензентам, опонентам, членам комісій, накрити фуршет тощо. Ця розповідь викликала обговорення в соцмережах, однак не змусила всю країну звернути увагу на проблему корупції в цій сфері, на торгівлю науковими ступенями, що дискредитує науку й тих доброчесних науковців, які досі працюють у нас, попри всі проблеми.

Рейдерське захоплення наукового ступеня

Для цього потрібен був інший герой – і він з’явився. Депутат від “Опозиційної платформи – За життя” Ілля Кива захистив кандидатську дисертацію із державного управління. Тема дисертації – “Механізми впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності (на прикладі країн ЄС та України)”. Захист відбувався в Інституті підготовки кадрів держслужби зайнятості. Усі 13 членів комісії проголосували “за”.

Це не перший нардеп чи чиновник, який здобув науковий ступінь. Але коли персонаж настільки одіозний, а поєднання його імені зі словосполученням “кандидат наук” здається таким неймовірним, то вся ця історія набуває якогось сюрреалістичного звучання і якнайбільше підходить під визначення “було б смішно, якби не було так сумно”.

Навряд чи хтось у країні повірить, що Кива сам написав дисертацію чи що бодай щось із написаного зрозумів. Можливо, тому під час захисту дисертації самого Киву теж посилено “захищали” від преси. До речі, ситуація, коли тітушки охороняють приміщення, а представників ЗМІ не допускають всередину, більше нагадує якесь рейдерське захоплення, ніж засідання вченої ради.

Та все-таки навіть із того короткого відео, яке вдалося дістати журналістам, видно, як Кива не зміг відповісти на питання щодо теми його дослідження, пообіцявши “надати відповідь у наступній науковій роботі”. Що цікаво, у членів комісії не виникло ні зауважень, ні додаткових питань…

Журналісти Bihus.Info виявилися більш прискіпливими – не полінилися і прочитали дисертацію Іллі Киви. Усі 245 сторінок. І ще його наукові статті. Цитати з наукового доробку нардепа, безумовно, мають шанси стати класикою псевдонаукової графоманії. На “захист” Киви можна сказати хіба те, що він, найімовірніше, її не писав, як і не писав англомовної статті, що виявилася просто перекладеним через гугл-транслейт текстом. Цілком можливо, що виконавці цієї роботи мали надію скористатися відомим невіглаством замовника й не очікували такої пильної уваги.

Ба більше, журналісти з’ясували, що необхідні для захисту дисертації Киви довідки були сфальшовані, а інформація про його участь у наукових конференціях не підтвердилась. 

Ілля Кива, який, м’яко кажучи, ніколи не був відомий як інтелектуал української політики, свого часу відзначився тим, що для відмивання грошей використовував жомову яму на Полтавщині. Так-от, дисертацію Киви вже встигли охрестити такою ж жомовою ямою. У ній могла б втопитися його репутація й добре ім’я, якби вони в нього були, натомість топляться надії на залишки академічної доброчесності й українські наукові перспективи.

Який міністр – така й наука

Формально науковий ступінь Іллі Киві ще не присвоєний. Останнє слово за атестаційною колегією при Міністерстві освіти і науки. Можна було б сподіватися, що той суспільний резонанс, який спричинили наукові досягнення нардепа, посприяє принаймні тому, щоб його дисертацію направили на повторне рецензування. Але надій на це також небагато, хоча б з огляду на особу нинішнього міністра освіти та науки Сергія Шкарлета. У його наукових роботах знайшли плагіат, однак це не заважає йому залишатися на високій державній посаді. Окружний адміністративний суд Києва, до якого звернувся з позовом міністр, став на його бік, але в дуже хитрий спосіб: визнав, що комітет із питань етики Нацагентства із забезпечення якості вищої освіти незаконно шукав плагіат у роботах Шкарлета, але самого факту плагіату не спростував.

На плагіаті ловили й інших політиків-науковців, зокрема експрем’єра Арсенія Яценюка, нардепа Сергія Бабака, “праву руку Поплавського” Інну Костирю, дружину віцепрем’єра з гуманітарних питань В’ячеслава Кириленка Катерину Кириленко.

Тобто історія з дисертацією Іллі Киви – лише напрочуд гротескний приклад насправді дуже поширеного явища, через яке дискредитується і знецінюється наукова діяльність справжніх учених. Дехто на цю історію відреагував особливо гостро. Так, викладач Українського католицького університету Олександр Ябчанка спалив свій диплом після того, як Кива захистив дисертацію. “Мені надалі соромно називатися кандидатом наук. Це звання остаточно дискредитовано”, – пояснив він.

Кива – не перший, але чи останній?

Однак Кива не перший і не єдиний, хто долучився до цієї дискредитації. Чомусь так повелося, що високим чиновникам в Україні дуже кортить мати якийсь науковий ступінь. Навіщо? Кандидати наук, наприклад, мають доплати до зарплат на державних і педагогічних посадах. Та навряд чи за доплатами ганяються новоявлені світила науки – це, ймовірніше, лише чергова галочка “для понтів”. Нагадаю, експрезидент Віктор Янукович – доктор економічних наук. Тут можна обійтися без коментарів.

Можливо, ефект вибуху бомби, який спричинила дисертація Киви, змусить нарешті викрити таке явище, як ринок дисертацій в Україні. Насправді про це вже говорять багато, щоправда, не називаючи прізвищ. Навіть термін є спеціальний для тих, хто клепає дисертації для чиновників і депутатів – ghostwriter, письменник-примара чи так званий літературний раб. І цей бізнес активно процвітає. Ба більше, заробляють не лише автори, а й інші люди, причетні до бюрократичної машини МОНу – члени комісій, рецензенти тощо. А оскільки в такі дисертації апріорі ніхто не вчитується, то “раби” й не надто стараються їх якісно писати. Звідси, очевидно, і низький рівень їхніх доробків, і копіювання з інших наукових робіт. Тому плагіат у дисертації може бути явною ознакою не лише, що автор схалявив, а й що автор – не автор насправді.

То де є та межа корупції в цій індустрії присвоєння наукових ступенів? Невже десь далі за кандидатською дисертацією Киви – чи це вже край, гірше вже просто не може бути? 

Водночас в Україні вже не перший рік діє ініціатива “Дисергейт”, активісти якої борються з псевдонаукою і плагіатом, вишукуючи помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях. І поки є такі натхненні люди, залишається надія. Тому зараз найменше хотілося б вдаватися до категоричних узагальнень і ставити хрест на всій українській науці й на всіх науковцях. Це було б щонайменше нечесно щодо них.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *