Лесь Курбас на знімальному майданчику

Наприкінці 1925 року Лесь Курбас подав до редакційного сектору Всеукраїнського фотокіноуправління заявку на сценарій “Мародери й бунтарі”. Не дивно – він зняв уже три стрічки за чужими сценаріями, тепер хотів би й за власним. 

Кіноісторія видатного театрального режисера почалася в травні 1924-го, коли київський театр“Березіль”гастролював у столичному Харкові. Там новий керівник Фотокіноуправління Захар Хелмно запропонував Курбасу поставити кілька фільмів з “березільцями”. Очільник кінематографії робив ставку на талановиту молодь з інших галузей мистецтва – залучив до написання та редагування кіносценаріїв письменників Юрія Яновського, Михайля Семенка, Миколу Бажана, Дмитра Бузька та інших. Подібний курс провадив і щодо режисерів: “Маємо залучати до роботи молодих режисерів, які проявили себе в театральній діяльності, хай і недосвідчених в галузі виробництва фільмів. Спільна робота молодого, але здібного кінорежисера з досвідченим оператором, у крайньому випадку, загрожує випуском слабкої в технічному плані картини, натомість дасть можливість ставити хороші картини в майбутньому”.

Курбас виглядав ідеальною кандидатурою – театральний новатор, ще й з досвідом у кіно, адже у виставі “Джиммі Хіггінс”використовував кінопроєкцію. Режисер згодився на пропозицію Хелмна, як свідчив актор Йосип Гірняк, “по довгій надумі”, нарешті вирішив “включити і цю ділянку в русло мистецьких зацікавлень «Березоля». Отож він зобов’язався поставити за чотири місяці три короткометражні фільми”.

Насправді контракт був річний, підписали його влітку 1924-го. Курбасові належало зняти короткометражки для нового кіножурналу “Маховик”Одеської кінофабрики. Він, імовірно, планував розвивати в “Березолі”й екранний напрямок, оскільки домовився, що також по одній картині поставлять самостійно його учні Василь Ковригін і Олексій Перегуда. Останнього запросив до себе асистентом режисера. Залучив до роботи й “березільського”художника Вадима Меллера. 

Курбас одержав для постановки сценарій “Вендета”за фейлетоном з газети “Правда”. Це гротескна історія кривавої ворожнечі сільського попа та його сусіда-диякона через черешневе дерево, яке раптом щедро вродило. Ролі доручив “березільцям” Йосипу Гірняку (піп), Степанові Шагайді (диякон), Амвросію Бучмі (портьє) та іншим. Кінофабрика призначила оператором досвідченого Бориса Завелєва. Знімати вирушили до Вінниці.

“За два тижні, – згадував Гірняк, – повинні закінчитися біля Вінниці «натурні» зйомки фільму «Вендета», після чого група з Курбасом на чолі переїде до Одеси, де буде зніматися решта кадрів початого фільму і два наступні – «Макдональд» і «Арсенальці»”.

Курбас поспішав. Восени відкривався важливий для “Березоля”сезон – колектив переїхав у приміщення колишнього театру Соловцова і мав освоїти цю найкращу в Києві сцену. Тому в Одесі вдень фільмував на кінофабриці, а ввечері репетирував новий репертуар із “березільцями”, які відпочивали на 14-й станції Великого фонтану.

Закінчивши зйомки “Вендети”, взявся за “Макдональда”– “Вендету”монтуватиме взимку. Новий фільм робив з оператором Дмитром Фельдманом. Сатиричний сценарій висміював лідера англійських лейбористів пана Макдональда. На провідні ролі Курбас узяв переважно “березільців”– Амвросія Бучму, Анастасія Симонова, Павла Долину та інших. Фільм став першою в Україні трюковою короткометражною стрічкою, а також першою завершеною кінокартиною режисера.

У жовтні 1924-го, паралельно з роботою в “Березолі”, Курбас розпочав зйомки третього фільму “Арсенальці” – про повстання робітників київського заводу “Арсенал” у січні 1918-го. Продовжив співпрацю з оператором Дмитром Фельдманом. Фільмували в Києві. Грали “березільці”Амвросій Бучма, Валентина Чистякова, Павло Долина, Семен Свашенко та актори Одеської кінофабрики.

За пів року член правління Всеукраїнського фотокіноуправління Володимир Логінов заявив на другій Всеукраїнській нараді з кіно: “У нас, як ви знаєте, сталося щось на кшталт конфлікту з товаришем Курбасом”. Детальніше розповів колегам директор Одеської кінофабрики Леопольд Главацький: “З товаришем Курбасом на Одеській кінофабриці трапилася така історія, що подальше перебування з ним під одним дахом або спільна праця з ним була абсолютно неможлива через картину «Макдональд», випущену Курбасом і не пропущену Радою”. Йшлося про Вищу репертуарну раду в Москві, яка заборонила стрічку.

За словами Главацького, під час зйомок “Арсенальців”він запитав у Курбаса, чому зірвані терміни роботи. Режисер відповів: “Не знаю, після «Макдональда» зникло будь-яке бажання”. – “А чому скасували зйомку Київського ланцюгового мосту?”– “А я не був у курсі, що там була підготовлена робота, і не пішов на зйомку”. – “Чому в день, призначений для перегляду частин у Києві, не було оператора?”– “Я припускав, що там будуть сторонні особи”(можливо, Курбас натякав на цензорів чи партійних шишок). Директор з обуренням підбив підсумок: “Він ставив спектаклі у «Березолі», а мені зірвав перегляд!”

Звичайно, Курбас довів до кінця і “Арсенальців”, перші перегляди яких відбулися в березні 1925-го, і “Вендету”, що вийшла на українські екрани в липні. Проте невдовзі Москва заборонила цю сатиричну стрічку. Очільник Головреперткому Роберт Пельше в листі до Захара Хелмна повідомив: фільм переглянула кінокомісія агітпропу ЦК ВКП (б) і вирішила, що він “суперечить директивам партії у сфері антирелігійної пропаганди”. Мовляв, це “груба антипопівська агітація, яка може викликати в частини населення озлоблення проти антирелігійних виступів”. “Вендету”зняли з прокату.

Але це не відвернуло Курбаса від десятої музи. Він, як уже згадувалося, подав до Фотокіноуправління сценарну заявку “Мародери й бунтарі”. На початку 1926-го її ухвалили і замовили йому сценарій. Влітку “Березіль”переїхав до Харкова, і керівник театру поринув у вир нових проблем – організаційних, господарських, житлових. Разом з акторами свого театру тулився кілька років у гуртожитку, де мав кімнатку площею 4,5 м². Чи написав замовлений сценарій – невідомо. Поставлені ним короткометражки не збереглися.