By Скам’янілості та математичні моделювання розкривають таємниці, які вже давно огортають птерозаврів – пише Майкл Хабіб у журналі “Scientific American”.
Мезозойська ера, що почалась 251 млн р. т. і закінчилась 66 млн років тому, звана ще Епохою динозаврів. У той час динозаври безроздільно панували на землі, але не в повітрі. Там всім розпоряджались інші рептилії – птерозаври.
Птерозаври – це перша група хребетних, яка опанувала активний літ і – задовго до птахів – змогла освоїти небеса. Там вона протрималася приблизно 160 млн років, а під кінець крейдяного періоду, майже 66 млн років тому, відійшла разом із нептахоподібними динозаврами. За той час вона розвинула чимало незвичних пристосувань, які марно було б шукати у будь-яких інших тварин, які ще живуть чи вже вимерли.
Найменші із цих повітряних хижаків мали розміри горобця, а найбільші могли за розмахом крил прирівнюватися до літаків-винищувачів F-16. У багатьох із них голова була більшою, ніж решта тіла, через що вони виглядали, мов жахливі літаючі щелепи. Птерозаври патрулювали простори над водами морів та океанів всього світу, і жодна мезозойська тварина не могла сховатися від їхнього погляду.
На відміну від динозаврів, які дожили і до нині у постаті птахів, птерозаври не залишили після себе жодних живих нащадків. Тож лише скам’янілості можуть нам сказати, як вони виглядали і як поводились. А оскільки записи про них із розкопок були дуже скупими, то досі ми мали дуже туманне враження про їхню колишню славу, і багато питань про їхню дивовижну анатомію і сумний кінець залишалися без відповіді.
Упродовж десятиліть палеонтологи ламали голови над цими загадками. Зараз же, завдяки новим відкриттям та математичним моделям, які дозволяють корегувати анатомічні структури і біомеханічні вимірювання з такими фізичними властивостями, як сила, маса чи швидкість, можемо нарешті спокуситися на більш точні сценарії. З них виникає образ птерозаврів ще більш незвичайний, ніж хто-небудь міг сподіватися.
