Ліберальні ілюзії в економічній політиці України

Ліберальні ілюзії в економічній політиці України
Стан національної економіки визначається сукупністю конкретних макроекономічних параметрів, найважливішими з яких є темпи зростання реальних обсягів національного виробництва, інфляція, безробіття тощо. Тільки на основі аналізу рівня і динаміки цих показників можна зрозуміти, як працює економіка. Спробуймо спростувати деякі із поширених серед економістів догм щодо грошово-кредитної політики та зарубіжних інвестицій.

Важливим фактором поступального розвитку економіки є стабільна національна валюта, а отже – незмінні ціни на енергоносії, що є частиною собiвартостi будь-якої продукції. Одним з засобів стабілізації валюти є монетаризм, ідея якого полягає у підтриманні балансу мiж кількістю коштів і товарів шляхом обмеження грошей в обігу. Баланс грошей і товарів порушується, наприклад, при купівлі іноземної продукції, що витісняє з ринку вітчизняну. Тоді державні кошти йдуть на подальший розвиток закордонних фiрм-конкурентiв, що спричинить банкрутство українських підприємств і зростання безробіття. А недостача коштів зумовить проблеми у фінансуванні потреб оборони, освiти, культури тощо.

Основним фактором, що визначає добробут держави, є вiдношення експорту до iмпорту, а не інтерпретації меркантильної теорії: гроші роблять гроші. Найдешевша iмпортна продукцiя завжди коштує більше, ніж найдорожча вітчизняна. Чим бiльше товарів ввозиться в країну, і менше експортується, тим дорожчим стає “дешевий” iмпорт. Пiдтримуючи курс нацiональної валюти, нацбанк скорочує кiлькiсть грошей в оборотi, виникають горезвiснi неплатежi та затримки заробiтної платнi держбюджетних органiзацiй.

Іноземнi iнвестицiї – це один з мiфів економiчного процвiтання. Він базується на простiй логiцi – в країну приходять грошi, отже вони її збагачують. Наприклад, щоб побудувати магазин, потрiбно вкласти кошти, а в майбутньому – отримати прибуток, який перевершить витрати. Навiть найкращий іноземний інвестор вкладає гроші лише з метою власного зиску, адже не може працювати собі у збиток. Державi вигідні лише підприємства, що експортують вироблену продукцію, і дохід вiд їнього експорту перевершує прибуток iноземного iнвестора разом з витратами на iмпортнi компоненти, сировину, енергоносії та електроенергiю. Інакше результат буде парадоксальним – чим бiльше iноземних інвестицій, тим бiднiша країна. Звісно, окремi вигiднi вкладення закордонного капiталу цілком можливі, якщо пiсля них зменшиться кiлькiсть iмпортованої продукцiї. Але це не вирiшить проблему усталеного закону: у світі існують лише держави-сировинні придатки, переробники з високими технологiями та країни злиднiв.

Для іноземного інвестора кращим є невеликий і стабільний дохід, ніж разовий надприбуток. Для цього частину виробництва потрібно обернути на інвестиції. Одночасно з’явиться нагода отримати податкові та митні пільги. У розвинених країнах основний інвестор національної промисловості – це її громадяни – покупці вітчизняних товарів, а також промислові підприємства, які одержують від національних виробників сировину, матеріали, комплектуючі та послуги. Так відбувається самоінвестування національної економіки.

Наша країна є надiндустрiальною державою за концентрацією і промисловим потенціалом, і це водночас її проблема. Коли в країнах Прибалтики збанкрутували декілька промислових підприємств, це не спричинило великої кризи та не позначилося на інтеграції цих країн до Європи. Україні ж потрібно боротися за ринки збуту, обмежені не тільки кількістю потенційних покупців, а ще й середньою купівельною спроможністю громадян. Якщо країна-iмпортер не збiльшує свiй експорт, то купівельна спроможність населення починає зменшуватися пропорційно до кiлькостi імпортованого товару. Україна не може бути країною “дешевої” робочої сили тому, що не має власних енергоносіїв і багатьох сировинних компонентів. Їх доводиться купувати за світовими цінами, що впливає на вартість комунальних послуг для населення.

Професор Кембриджського університету Ха-Юн Чанга вважає, що “результати неоліберальної глобалізації, що почалася в 80-і роки, повністю розчаровують. Ба більше, так звані економіки перехідного періоду стали успішно розвиватися тільки після проведення політики в національних інтересах”[1]. Отже, сьогодні Україна гостро потребує ідеології економічного патріотизму, або навіть націоналізму – “свій до свого по своє”. Обмеження закордонних інвестицій може визначити добробут України та підштовхнути її громадян до споживання національних товарів.

[1] У Європі задумалися про кінець глобалізації// http://www.news-best.ks.ua/news/a-37.html

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ