Ловити руками риб, дізнаватися про таємне

Ловити руками риб, дізнаватися про таємне
Природні катастрофи іноді наснажують поетів на створення глибоких образів і несподіваних метафор. За класичної доби Сун, у вересні 1091-го східна частина озера Сіху в області Ханчжоу (нині в південній китайській провінції Чженцзян) висохла під променями розлюченого людськими гріхами Дракона-Сонця. Заскочені безжальною стихією, десятки, якщо не сотні тисяч великих озерних рибин опинилися в багні.

Серед них були і священні столітні коропи, присвячені водяному владиці і прикрашені дорогоцінним камінням. Болісна смерть коропів могла розхитати моральні стовпи Піднебесної, завадити належному виправленню імен та вплинути на здоров’я трахеї, бронхів і легень імператора.

Рішучий чиновник Су Ші (літературний псевдонім – Дунпо, 1037–1101), який того року виконував у Ханчжоу секретне доручення імператора, наказав селянам і солдатам збирати безпорадну рибу в сітки й переносити до західної частини озера, де завдяки потужній дамбі ще збереглася вода. Цим вікопомним подіям Су Ші присвятив дві вишукані поезії, сповнені не лише смутку, але і світлих сподівань.

Його сучасник і друг, син високовченої доньки міністра Пан Цзи, що звався Чень Шідао, відповів на поезії Дунпо трьома віршованими посланнями. Перші ієрогліфи другого з них дозволено було перекласти так: “Ловити рибу можна було руками, ніби збираєш грудки землі / Наче за смішні гроші взнаєш діамантові й нефритові секрети Неба”.

Ми можемо припустити: Чень Шідао знав або ж здогадувався, що час від часу настає така спекотна осінь духу, коли з мутної води міркувань і припущень під тиском обставин з’являються незбагненні та несподівані “риби істини”.

Зазвичай невловимі й обережні, риби істини у ці незвичайні часи стають беззахисними і зніяковілими. Їх можна впіймати, просто зайшовши до багна. І зробити це здатні не лише профани, а навіть пласкі моралісти. Шаблонні люди використовують впійману істину у питомо простацький спосіб – кладуть її на “пательню пліток та базарних суджень”, дістають примітивну насолоду відкритого обговорення таємних і витончених речей.

Діти мудрості, які не позбавлені смаку та шляхетної делікатності, дозволяють рибам істини спокійно жити у західній частині озера. Діти мудрості не користуються випадковими бонусами, що їхнім джерелом є нещасливі дні спеки. Проте й до дітей мудрості долинають вістки.

Хоча вищі наглядачі за Сущим обмежили людям доступ до справді таємного, якісь особливі, а радше – рудиментарні, отримані від далеких предків органи сигналізують нам – майже нечутно, але безпомильно – про кліматичні зміни у світах тонких енергій. Ми ще не бачимо риб істини, але нам уже відомо: одне з незримих озер почало пересихати. Отже, невдовзі в астральній багнюці плескатимуть хвостами та легко віддаватимуться в руки вікові таємниці.

Першою з безпорадних риб стала чутка про зраду тих, кому довірили секрет нефритового імені. Невиразні слизькі люди, які завжди приятелювали з розбійниками, почали приходити до наших мурів і казати: “Цього не відвернути. Нефритове ім’я написали не тією мовою, не тими ієрогліфами та неправильними пензлями. Всьо пагібло. Опори зрушилися, а мольфари напророчили шпигунів у штабі”. Ми не повірили їм, але погано вихована молодь довго кричала біля червоної брами.

Після нашої відмови слизьких відчутно поменшало на вулицях і в редакційних гадючниках. Ті, що лишилися, і далі вперто теревенили про манкуртів, про отруйні вакцини та про занепад духовності й заколот лівих лібералів. Вони заглядали в очі цивільним і просили їх перевірити їм легені. Цивільні плакали, бідкалися, змінювали аватарки та постили тупе в стрічку.

Ми зрозуміли, що родичі і друзі восьмого крілика залишили якусь зі своїх стратегічних позицій. Цей раптовий відступ нікого насправді не втішив, але створив порожнечу й тимчасове місце для уможливлення нікчемної та галасливої сірості. Так завжди буває, коли снайпери залишають хутір, але гільзи все ще блискучі, теплі, смердючі і відлякують псів.

Другою рибою стали звістки від тих, хто загубився серед ілюмінатів і тамплієрів. Вони повідомили, що заснували блискучу ложу на березі океану й назвали її “Атлантида-24”. Проте виникли проблеми. Виявилося, що нема кому перекласти ритуали правдивою мовою атлантів, і тому в ложі правлять треби звичайним гірським діалектом. На його звуки проти ночі збігаються дурні вівці й кажуть: “Бе”.

Цей звук дратує ілюмінатів, але вони, зважаючи на сімейні традиції, терплять. Їм радять нагнати геть тих дурних овець, але ілюмінати щоразу згадують якогось спільного з ними предка. Якусь вівцемавпу, що разом із чортицями й рептилоїдами співала над колискою Авеля. Усе це породжує підозри, що назва блискучої ложі невипадкова й зело фатальна. Зрештою, ще трохи часу, і ми всі, незалежно від орденської належності, зможемо в цьому пересвідчитися.

Третя риба виплила з філософської загати. Там сказали, що нам не вибратися з тенет ресентименту. Що пуста ненависть ображених та принижених закриє нам горизонт майбутнього. У філософській загаті багато розмірковують про ображених і принижених. Хоча, як прошепотіла нам третя риба, їх можна купити гуртом за три банани. Істина третьої риби полягає в тому, що не все, що має грізний вигляд, шумить і надуває щоки, є насправді сильним і небезпечним. У світі є багато такого зла, яке спирається виключно на примарну та зогнилу велич. Це зло багато теревенить про велетнів, на плечах яких воно буцімто стоїть. Якщо ж придивитися уважніше, то можна побачити, що балакуче зло спирається лише на плечі тих пияків, які хитаються поряд із наливайками. Якщо взяти до рук нагай і не бавитися в гуманність, ця проблема вирішується просто і швидко.

Четверта риба була зовсім маленькою. На її спині накреслили золоті обіцяючі знаки. Ми не відразу зрозуміли їхнє значення, але нам підказали, що це пророцтво. Знаки обіцяли, що меч вищих сил занесений над оселею найчорнішого зла й що недовго залишилося чекати. Що після того почнуться швидкі зміни, які принесуть не лише полегшення, але й багато спокус. Істина четвертої риби: не варто всі сили кидати на спротив тому, що вже внутрішньо мертве. Натомість корисно зайнятися самовдосконаленням, підготувати себе до швидких змін і діяти рішуче, не слухаючи того, хто здалеку подібний на героя.

Ми зібрали риб істини і віднесли до чистої води. Ми не пророкували зрушення світу, адже світ зрушився задовго до нашого народження. Ми не відкликали мандрівників від берегів океану, адже не всі вівці ще вакциновані. І ми відмовилися від ресентименту, навіть не мотивуючи цієї відмови.

Тепер ми дивимося на зірки Небесного Корця, танцюючи довкола кактуса, і відважно чекаємо, коли спекотна осінь у Ханчжоу незворотно перейде в теплу дощову зиму. У короткі дні водяного володаря, який знов наповнить вологою наше висохле, висохле, висохле озеро.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Залюблені у смерть Присмерки “жрецької” України