“Львівські вар’яти”

“Львівські вар’яти”
Часто різниця між вар’ятами і надзвичайними людьми не така велика. Люди, які страждають на шизофренію чи біполярний розлад, періодично мають надзвичайні піднесені стани – манії, просвітлення. Як-от Ернест Гемінгвей, який так і не дав ради психічним приступам та розладам і передчасно завершив свій земний шлях, але, на відміну від інших, залишив людям чудові зразки літератури. Проте в цьому короткому тексті йдеться не про “твердих” вар’ятів, а радше про “м’яких”, які хворі не фізіологічно, а культурно чи соціально. 

Слово “вар’ят” походить із латини і, можливо, пов’язане із дієсловом vario, що означає дію, скеровану на зміну чогось чи когось. Тобто вар’ят – це людина, яка змінилася і не подібна вже на нормальну. У сучасній українській галицькій мові “вар’ят” може мати кілька трактувань, але найбільш поширені – це божевільний чи людина, яка відмінна від інших і може шокувати оточення. Степан Шухевич, який у 1880-х навчався у Львові, зазначив, що у місті є багато “оригіналів”, себто вар’ятів. Він писав: “Львів мав у свойому нутрі багато умовохорих, т. зв. «вар’ятів», але в тім часі загально знаними і такими, що викликували у всіх львов’яків симпатію, були два «вар’яти», т. зв. «дурний Ясьо» і «пан» Пшибильські, знані, може, більше, чим, приміром, сам президент королівського престольного города”. Я одного такого персонажа бачу щоранку, коли йду повз головну пошту на Словацького. Стоїть, нікого не чіпає, але видно, що тойво, вільний від Бога. 

Кажуть також, що пісеньку “Бувай ми здорова” запустив у львівську культуру чоловік, який з’являвся щоранку в центрі міста і співав оті знамениті куплети про “трамвай за трамваєм”. Отак просто стояв і співав про те, що бачив навколо. Спочатку люди нервувалися, думали, що це небезпечний вар’ят, але потім звикли й прийняли його серед містян. Він зник так само раптово, як і з’явився у місті, але пісенька залишилася. Нормальний львівський вар’ят. Не знаю, чому оці всі псевдобатяри привласнили собі цей хіт львівських протопанків: “Куплю си дзигара, файно зафайкочу, бувай ми здорова, я тебе не хочу!”.

Подібно до інших словечок, як-от придурок, сьвірек, шизік, долбойоб, йолоп, звихнутий, ненормальний тощо, вар’ят найкраще пасує таким групам, як хіпі чи панки. Зазвичай вар’ятів є багато у середовищі творчої інтелігенції чи просто митців різного скерування. Але серед науковців, де зазвичай перебувають суперлюди, теж багато вар’ятів, тобто ненормальних. У колі моїх друзів повагою користується знаменитий львівський вчений і вар’ят Францішек Рихновський. Він народився в середині 19 ст. у Моравії, найімовірніше – у родині польських втікачів з Російської імперії, а освіту здобув у технічному відділі Віденської політехніки (тоді це був Politechnisches Institut). Займався Рихновський системами центрального опалення, які інсталював у столиці, аж раптом у Галичину його запросив граф Адам Сапіга. Оскільки таких “технарів” у нашому краї тоді бракувало, шляхтич хотів залучити Францішека до облаштування системи опалення у замку коло Перемишля. Молодий інженер зумів втілити тут свою теорію збереження тепла, згодом він навіть навчився проєктувати безвитягові пічки, в яких тепло не викидалося в атмосферу через комин.

Рихновський мав незаперечні таланти у технічних мистецтвах, а патронаж галицьких аристократів проклав йому шлях до швидкого успіху. Уже в 1878 році він став членом Польського політехнічного товариства, яке об’єднувало як вчених, так і технічних ентузіастів, а у 1881 році його робітня встановлювала електричне освітлення в Галицькому сеймі (тепер – головний корпус Львівського університету). Ціна за цю роботу у майстерні Рихновського була вищою, ніж у конкурента – фірми Сіменса і Гальске, але галицькі еліти віддали перевагу місцевому інженеру. Згодом, щоправда, Францішек програв конкуренцію німцям, тож у пізніші роки його майстерня була лише представницьким офісом європейських компаній. У 1894 році Рихновський фотографував Львів з нагоди відкриття Загальної крайової виставки, і ці світлини стали чудовим візуальним джерелом історії нашого міста. Деякі з них ви могли бачити у численних львівських кнайпах – колись архів Львівського історичного музею розійшовся містом у тисячах нелегальних копій. Через два роки, у 1896 році, Рихновський оголосив про відкриття таємничої субстанції чи форми енергії, яку назвав електроїдом чи етероїдом. Ця субстанція пояснювала все у світі й втілювала утопічні мрії просвітників про те, що наука та поступ врятують наш грішний світ.

Відкриття прийняли з ентузіазмом, це ж був період постійного відкривання чогось: то телефону, то телеграфу. Про львівського вченого писали газети в різних куточках Європи, всі очікували на чудо. Але Рихновський вперто тримав у таємниці природу свого відкриття, не показував ні методи, ні засоби того, як він відкрив таємничу субстанцію. Тож згодом інтерес до його аргументів занепав, а сам винахідник здобув титул “вар’ята” у середовищі науковців. Проте пан Францішек не здавався, він щиро вірив, що матерія, яку він відкрив під час роботи з динамо-машинами та електрикою (але не міг пояснити), мала лікувальні властивості. Переконавши до співпраці кількох лікарів, він почав медичну практику у Львові (опромінював етероїдом!), чим спричинив незадоволення, а згодом і груповий остракізм не лише в академічному, але й лікарському середовищі. 

Наприкінці життя Францішек видавав власним коштом брошурки, які підписував псевдонімом Ікс Вон Чир і де часто атакував капіталізм та науку, яка діє на догоду капіталу. Наприклад, у 1919році він видав вже класичну “буйдологію” зі сфери львівської футурології під назвою “Що буде у 2913році? Тисячароків по тому”. Ці тексти він супроводжував світлинами та власними рисунками, від яких віє модерністю та середньовіччям. До цього, у 1918 році, його майстерню зруйнували повсталі українці, які вірили, що Рихновський заважав у боях за Львів. Старий вар’ят твердив, що так були втрачені його винаходи, зокрема прилади для створення кольорової фотографії. 

Часто Рихновський стояв на теперішній вулиці Чайковського і дивився на перехожих, подібно до пана Пшибильського, про якого писав Степан Шухевич. Щоправда, на краватці він мав перлину, яку йому подарувала румунська королева Кармен Сільва, а на маринарці – орден від британської королеви Вікторії. Одні вважали його сьвірком (щось між дурнем і диваком), інші – маніяком, ще інші – забутим генієм чи божевільним. Януш Васильковський називав його королем вар’ятів, сьвірком над сьвірками! Коли Рихновський помер у 1929 році, він був забутий та відкинутий усіма, його навіть не поховали у Львові (могила найвідомішого сьвірка є в Кракові, у гробівці його дружини). Але він залишився у формі міської легенди: довоєнні мешканці Львова запам’ятали його як легендарного винахідника та вар’ята, а також як суперлюдину!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


“Едіпів комплекс” і театр реальності Про зло всередині людини