Любов до ображених

В Україні процвітає незбагненна любов до політиків, які впродовж тривалого часу були у якійсь політичній партії, але раптом розчарувались у ній, прозріли, “плюнули під ноги” своєму колишньому лідеру й пішли шукати нового керманича чи заходилися створювати власну політсилу.

Є низка чинників, що допомагають українським політикам здобути народне визнання. Регулярна поява в рейтингах на можливе президентство екс-спікера Верховної Ради й колишнього члена “Слуги народу” Дмитра Разумкова укотре підтвердила цю теорію.

Щоб тебе любив український виборець, бажано відсидіти в тюрмі, захворіти чи дістати за щось на горіхи й назвати це замахом, бути іноземцем, який каже, що любить Україну, ображено вийти з якоїсь політсили й заявити, що вона погана.

Частина виборців обожнювала Юрія Луценка за те, що він сидів у тюрмі. Юлії Тимошенко досі вдається тримати непогані рейтинги, зокрема й тому, що вона була ув’язнена, а ще тому, що її досі пам’ятають молодою і вродливою. Особисто знаю з десяток чоловіків похилого віку, які не можуть назвати жодної причини своєї політичної прихильності до Тимошенко, окрім того, що вона красива жінка. Ще Тимошенко люблять за те, що дала по тисячі гривень за втрачені під час розвалу СРСР заощадження. Зараз її успішно наслідує Володимир Зеленський, який готовий виділити вакцинованим по тисячі гривень на оплату певних послуг.

Досі невідомо, хто і як отруїв Віктора Ющенка, але через хворобу його любили безпрецедентно. Козак Гаврилюк опинився у Верховній Раді через те, що став відомим після того, як його побив “Беркут”. Саакашвілі, грузин, який завжди заявляв, що дуже любить Україну, мав та й зараз має в нашій країні чимало прихильників.

Любов до вищеперерахованих політиків ще цілком можна пояснити, бо в певний період вони проявили силу духу, стійкість перед негараздами, принципову позицію в тому чи іншому питанні. Але як пояснити нинішню прихильність українців до Разумкова, який не вирізнився нічим знаменним, окрім виходу з партії “Слуга народу”?

Рейтинг Разумкова стрімко злетів більш як удвічі після того, як його образили та звільнили із посади спікера. Ще один стрибок рейтингів стався тоді, як політик написав заяву на вихід із партії. На численних форумах у соцмережах його хвалять за принципову позицію. За те, що знайшов у собі сили висловити незгоду із політикою партії. До чеснот Разумкова додають і те, що він розумний та досвідчений.

Але Разумков був одним із засновників і очільником партії “Слуга народу”! Якщо не заперечувати його чеснот, то виходить, що він знав, що створював, розумів, із якими людьми йому доведеться працювати. А якщо так, то мав усвідомлювати, що нічого із цього не вийде. Навіщо тоді було формувати партію, із якою не можна досягнути запланованого? Можливо, був інший стимул, наприклад фінансовий? Якщо так, то про яку принципову позицію Разумкова ми говоримо? Люди, які разом ішли заробляти гроші, щось не поділили й розійшлись. Де тут принципи, патріотизм, потенціал для того, щоб очолити країну та вести її до процвітання?

Якщо ж Разумков щиро вірив, що, привівши до влади Зеленського та створивши “слуг”, отримає геніального президента та чесну партію, яка може працювати продуктивно, то тоді сумніватися треба в його розумі й політичному досвіді. У необізнаності та марних сподіваннях щодо партії “Слуга народу” цілком можна запідозрити режисера Гео Лероса, який не був політиком і, можливо, щиро обурювався тому, що бачив, але не пана Разумкова.

Чимало українців, які вважають себе патріотами, а Росію – ворогом та агресором, розглядають можливість обрати Дмитра Разумкова президентом. Цікаво, що нікого із них не дивує, що політик без роздумів узяв у своє парламентське об’єднання Артема Дмитрука, відомого своєю проросійською позицією, який бере участь у шоу Анатолія Шарія й не вважає його діяльність шкідливою. Того самого Шарія, якого в Україні розшукують за держзраду.

На жаль, ситуація, коли українці віддають перевагу “перефарбованому” кандидату, а не принциповому та послідовному борцю за українську незалежність, не є чимось несподіваним. На перших президентських виборах В’ячеслава Чорновола переміг колишній функціонер комуністичної партії Леонід Кравчук. Можливо, якби в 1991 році оця дивна любов до “перевзутих” політиків не взяла гору, ми б зараз мали зовсім іншу Україну.