By 
В Україні пропонують повністю заборонити гастролі російських артистів.Чи піде на це нинішня влада? Петицію про повну заборону концертної діяльності артистів із Росії до повернення Криму Україні та відновлення контролю над східними кордонами зареєстрував шоумен і телеведучий Ігор Кондратюк. Він упевнений, що громадяни країни-агресора, які працюють у сфері розваг, насправді не несуть жодної культури. Оскільки вони промовчали й тим підтримали окупацію Криму та розв’язання Росією війни на східному Донбасі, то теж відповідальні за агресивні дії своєї батьківщини.
Кондратюк вважає неприродним, коли артист виступає і для росіян, і для окупованих ними українців. “Любов до носіїв культури агресора розвиває в українцях так званий шведський синдром”, – наголошує він, апелюючи до того, що музика та інші види мистецтва від агресора не можуть бути поза політикою під час війни, оскільки вони є продовженням війни, тільки іншими методами. Виняток автор петиції пропонує зробити тільки для тих російських представників культури, які публічно виступили проти російської агресії. А це, зокрема, письменник Віктор Шендерович, акторка Лія Ахеджакова, музикант Андрій Макаревич та інші.
Петиція доволі швидко набрала необхідні 25 тис. голосів, і президент Володимир Зеленський змушений був на неї відреагувати. Проте обмежився радше формальною відпискою. Зеленський зазначив, що в чинному законодавстві вже передбачено механізми для регулювання цього питання. Зокрема, є закон “Про кінематографію”, за яким Міністерство культури та інформаційної політики уповноважене складати перелік осіб, які загрожують національній безпеці. Цей список поповнюється на основі звернень РНБО, СБУ та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. А згідно із законом “Про телебачення та радіомовлення” телеканали не можуть транслювати виступи чи телепрограми за участі людей, які загрожують безпеці України.
Водночас президент перенаправив текст петиції до секретаря РНБО Олексія Данілова, голови СБУ Івана Баканова та прем’єр-міністра Дениса Шмигаля з проханням “опрацювати внесені пропозиції” і “проаналізувати стан дотримання вимог відповідного законодавства”.
Тож наразі в’їзд в Україну і виступи тут дозволені всім діячам культури, окрім тих, які внесені до “чорного списку”. У цьому переліку зараз понад дві сотні росіян. Наприклад, багатьом російським акторам і музикантам заборонено приїжджати в Україну через їхні виступи в окупованому Криму. Натомість у петиції Кондратюка був запропонований кардинально інший підхід: заборонити гастролі всіх російських артистів, окрім тих, хто офіційно засудив війну з Україною. Очевидно, такий “білий список” був би значно коротшим.
Заборона на в’їзд зазвичай дається на три роки, а відповідні органи не завжди встигають оперативно заносити в списки одіозних російських діячів. Тому, можливо, слушно було б переглянути сам принцип їхньої гастрольної діяльності, але український президент вирішив уникати чіткої відповіді, фактично перекинувши розгляд цього питання на інші органи, хоча тут хотілося б почути якраз принципову позицію очільника держави.
Однак ми навряд чи дочекаємося її найближчим часом. Судячи з відписки, Володимир Зеленський не дуже хоче розривати зв’язки з російським шоу-бізнесом і псувати стосунки зі своїми колишніми колегами по цеху. Набуті ще до війни з РФ контакти й бізнес-інтереси на російському ринку – це, мабуть, такий тягар, який нести важко й кинути шкода.
“Липецькою фабрикою” Зеленського називають знятий студією “Квартал 95” серіал “Свати”, у якому зіграв скандальний російський актор Федір Добронравов. У 2017 році СБУ заборонила йому в’їзд в Україну, бо він відвідував захоплений Крим і публічно підтримував анексію. Також заборонили й сам серіал “Свати”, але у 2019-му ця постанова була скасована, а Добронравов вилучений із “чорного списку”.
Водночас Зеленський заявляв, що зняті до війни з Росією фільми не мають страждати через антиукраїнські висловлювання акторів, хоча визнавав, що персональні санкції проти них правильні.
То невже дійсно немає нічого страшного в тому, що в Україні виступають російські артисти, а на українських телеекранах транслюються фільми з російськими акторами? Невже мистецтво може бути поза політикою? Мабуть, може, якщо йдеться, наприклад, про боротьбу політичних партій на виборах. Але річ у тім, що війна – це не про політику, а про національну безпеку. Якщо хтось під час війни тим чи іншим способом поширює ворожу пропаганду, виправдовує військову агресію проти України, то це не “політика”, а робота в інтересах ворога. Мовчазна згода з діями Кремля від осіб публічних і авторитетних – мабуть, на тій самій шальці терезів.
В інтересах Росії перебуває формування єдиного культурного простору з Україною, коли “какая разница на каком язике”, коли на одному каналі харизматичний актор грає позитивного героя в кіно, а на іншому говорить щось про “громадянську війну в Україні” і про “братній народ”. Ідеться насправді не так про мистецтво у вузькому елітарному значенні, як про творців російського розважального контенту, призначеного для масової аудиторії. Зважаючи на це, засилля російської попси – не що інше, як зброя масового ідеологічного ураження.
Цього у РФ навіть не приховують. Прессекретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков раніше назвав Філіпа Кіркорова елементом “м’якої сили”Кремля за кордоном. “Він один із яскравих представників тієї самої «м’якої сили». Він не тільки доходить до наших співвітчизників, його мистецтво підкорює громадян тих країн, куди він їздить”, – сказав Пєсков про Кіркорова.Цьому російському співакові, до речі, у січні цього року заборонили в’їзд у Литву за “свідоме заперечення територіальної цілісності та суверенітету України та незаконне виправдовування агресивних дій Російської Федерації”.
Кіркоров регулярно відвідує окупований Крим і публічно заявляє, що півострів є “частиною РФ”. В’їзд в Україну співаку теж заборонили – на три роки. Водночас він був доданий, а потім вилучений зі списку осіб, що загрожують національній безпеці. Також у нього досі залишається звання “народного артиста України”. Схоже, українська влада сама не може до кінця розібратися, хто кому ворог, а що вже казати про пересічного споживача.
Звісно, найкращим був би варіант, якби українці свідомо відкинули те, що пропонує зараз російський маскульт. Якби українська молодь не слухала російських реперів, якби ніхто не купував квитків на концерти російських співаків, то їхні гастролі були б провальними.
Якщо ж суспільство здебільшого інфантильне й несвідоме цих загроз, відповідати за безпеку культурного й інформаційного простору мали б державні інституції й лідери. Але для цього потрібно вирости з коротких штанців шоу-бізнесу та мислити інтересами держави.
