Майя Дерен – народжена в Києві легенда світового кіноавангарду

Майя Дерен – народжена в Києві легенда світового кіноавангарду
У 2017 році світова кіноспільнота відсвяткувала 100-річчя Майї Дерен, однієї із найвпливовіших постатей американського та світового кіноавангарду. Взагалі її варто вважати діячем культури у найширшому розумінні цього слова: вивчала хореографію, писала есеї з теорії кіно, була поетесою, етнографом-дослідником, акторкою, сценаристкою і режисеркою. Причини свого захоплення кінематографом Майя Дерен означила так: “Кіно – це магічне око, яке більше за будь-що здатне розгледіти чудеса в усьому, на що б не подивилося”.

До ювілею режисерки вийшло багато публікацій у провідних світових медіа, Британський кіноінститут відгукнувся дописом із промовистою назвою “Майя Дерен: 7 фільмів, які гарантують їй статус легенди”. Не оминули цю дату й українські ЗМІ, адже Майя Дерен народилася в Києві 29 (за старим стилем – 16) квітня 1917 року. Справжні ім’я та прізвище – Елеонора Деренковська.

У мережі прізвище Деренковський трапляється здебільшого у статтях про Майю Дерен, і в усіх йдеться про те саме: батько Соломон Деренковський був лікарем-психіатром, а мати Марія Фідлер – актрисою. 1922 року родина емігрувала до США, де батько змінив прізвище на коротшу версію – Дерен. Аби розвідати більше, я звернувся по допомогу до письменника та історика Києва Станіслава Цалика, і тут несподівано постали запитання та загадки. У київських довідниках, де зазначені адреси власників помешкань у період з 1910 до 1915 рр., прізвища Деренковський немає. Також відсутня інформація у довідниках про лікарів, які мали приватну практику чи працювали в медичних установах. Немає згадок й про актрису Марію Фідлер. До слова, у одній із публікацій написано, що вона давала приватні уроки музики, що доволі дивно для драматичної актриси.

Знайшлася, однак, коротка згадка, датована 1915 роком, про Фідлер-Барську, “концертмейстера міської опери”. А ще згадується адвокат М. Фідлер, який, очевидно, був заможною людиною і мав помешкання у центрі міста. Цей будинок зберігся. Отже, виникла гіпотеза, що родина Деренковських переїхала до Києва на початку Першої світової війни і, цілком можливо, оселилась у родичів, а згаданий М. Фідлер міг бути братом мами Елеонори (Майї). Прізвище Деренковський не потрапило у довідники, бо із 1915-го вони вже не друкувалися.

У багатьох статтях про Майю Дерен читаємо, що через страх єврейських погромів родина емігрувала до США. Насправді ситуація була дуже складною та невизначеною. Упродовж 1917-20 років у Києві кілька разів змінювалася влада. Після повалення царського режиму, ще до народження Елеонори, у березні 1917 року у Києві виникла Центральна Рада, 20-го листопада того ж року ІІІ універсалом було проголошено створення Української Народної Республіки із столицею у Києві. У лютому 1918-го Київ захопили більшовики під орудою Муравйова, місто одразу накрила хвиля кривавого терору. Згодом більшовиків вибили війська Центральних держав, відтак постав Гетьманат на чолі із П. Скоропадським. Після революції у Німеччині та виведення німецько-австрійських військ з України до влади прийшла Директорія, потім Київ захопили білі війська Антона Денікіна. Згодом білогвардійців знову вибили із міста більшовики, а тих на короткий час витіснили війська Польщі та УНР, однак у червні 1920 року більшовики знову повернулися у Київ.

Видається очевидним, що Деренковські, як і багато інших киян, були налякані не лише війною, бойовими діями на вулицях міста, єврейськими погромами, але й репресіями більшовиків проти буржуазії та “представників старого режиму”, до яких можна було зарахувати й їхню родину. Цілком ймовірно, що вони втікали саме від радянської влади.

Хоча короткометражні стрічки Майї Дерен вийшли здебільшого ще у 1940-50-х рр., їхній вплив помітний і у фільмах сучасників, деякі з яких визнані класиками кінематографу, зокрема у стрічках режисера Девіда Лінча. Новаторство та естетика фільмів Дерен, як і життєпис режисерки, досі цікавлять і хвилюють поціновувачів її творчості. Варто згадати, наприклад, повнометражну документальну картину “У дзеркалі Майї Дерен” (“In the Mirror of Maya Deren”) австрійської режисерки Мартіни Кудлачек, зняту 2001 року у копродукції США та Німеччини. У фільмі  використані розповіді сучасників Дерен, зокрема знакових діячів кіноавангарду Йонаса Мекaса, Стена Брекеджа та Амоса Фогеля; монтажерки її картин Міріам Аршем; хореографів та виконавців, які співпрацювали із нею чи знімалися у її фільмах. Один із найцікавіших оповідачів – її перший чоловік, оператор Александр Хаммід. Він допоміг Майї дебютувати у кінематографі, був оператором її перших робіт, вплинув на формування її світогляду та засобів виразності у стрічках, запропонував їй змінити ім’я. У картині також використані фрагменти фільмів Дерен, кадри робочих процесів, архівні світлини та навіть запис її голосу. На жаль, у Києві картина демонструвалася лише у 2002 році у позаконкурсній програмі кінофестивалю “Молодість”.

 Є у фільмі оповідь і її другого чоловіка – композитора та режисера Тейдзі Іто. У 1985 році він завершив останню стрічку Майї “Божественні вершники: живі боги Гаїті” (“Divine Horsemen: The living Gods of Haiti”), матеріал до якої вона знімала впродовж кількох років. У своєму інтерв’ю Тейдзі Іто згадує, що Майя неодноразово висловлювала бажання приїхати до Києва і побачити місто, де вона народилися, та її мрія так і не збулася. Майя Дерен пішла із життя у 1961 році, їй було усього 44.

Залишається сподіватися, що колись фільми Майї Дерен таки увійдуть до навчальних програм вишів, де вивчають кіно, а її теоретичні праці, а також монографії, присвячені життєвому та творчому спадку режисерки, нарешті надрукують українською, щонайменше – давно відому на Заході книгу “Легенда Майї Дерен”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *