By Деякі суспільні дискурси – наче хвилі: то відступають на другий план й дрібніють, а то, навпаки, накочуються на суспільну свідомість, піднімаючи піну та гуркіт.
Вибори-2019 в тому плані не розчаровують. В політичних балачках на «Прямому», ZIKу, 112-ому та на «Плюсах» спікери відкривають труни спочилих дискурсів, викликають привидів та здіймають полемічні хвилі. Я б здивувався, якби серед цього всього тема «національної ідеї» не отримала належної медійно-дискурсивної підтримки.
Адже цю тему в нас не просто люблять. Є персонажі та групи однодумців, котрі цілком закохані в неї. Які не пропустять нагоди заявити, що всі проблеми української громади лише від відсутності цієї ідеї. Що без неї ми сліпці заблукані та вівці осиротілі.
От якби була в нас ідея, кажуть згадані персонажі, то все-все пішло б тут інакше. І люди би мали дороговказ, і повага зросла б. Та й всі окупації – внутрішні, зовнішні та гібридні – розвіялись би, як та мара над озером Несамовитим.
Правду кажучи, національну ідею також мало хто зустрічав. Одні експерти кажуть, що така ідея у наші часи неможлива, бо жодна з реальних програм сучасного народного життя не вміщається в скупу ідеологему.
Другі, ще експертніші експерти, стверджують, що лише у малих народів консолідуюча ідея виникає як типова реакція на загрозу їхньому існуванню і, як приклад, чомусь наводять курдів. Нічого собі «малий народ»! Тільки у Західній Азії їх живе мільйонів зо двадцять.
Треті вважають, що лише ті нації, які пройшли імперську стадію розвитку, або ж досягнули її, спромоглися сформулювати національну ідею. Знову питання: чому ж тоді росіяни все ще її шукають? Чому копирсаються в опусах Суркова про «глибинний народ»?
Що стосується України, то в нас свої проблеми. Вже шостий рік країна охоплена війною за ідентичність. Проте громада не стільки воює з зовнішнім ворогом, який заперечує наше право на суверенне існування, скільки воює з ближніми за список маркерів ідентичності.
Підкреслюю: не за формулу національної ідеї, а за щось набагато примітивніше. За звичайні фронтальні маркери репрезентації. За те, щоби назвати головний повітряний порт держави іменем Мазепи (але не Малевича). За те, щоби найменувати область Січеславською. За право малювати Шевченка без кошлатої шапки й у пластунській краватці.
Тобто прагнення красивої картинки знову перемагає глибинні сенси. Історії Наді Савченко та Кості Грішина нікого нічому не навчили.
Чому не ведеться публічної громадської дискусії щодо формули ідентичності? Чому ніхто не говорить про те, що Україна не знайшла своєї ролі у світі, кочові сенси якого мандрують в бік переосмислення гуманістичної парадигми? Чому всі розмови про національну ідею впираються в культурницький контекст сторічної давності? Чому й надалі в тих розмовах переважає безнадійна етноцентрична балаканина?
Такою вже є ця тема: питань багато, а відповідей майже немає. Можливо, питання сформульовані некоректно? Як у знаменитій новелі Роберта Шеклі, де всевідаючий машинний розум, розміщений на далекій планеті, при всьому своєму бажанні не може задовільнити цікавості паломників.
Адже ті не здатні правильно задати жодного запитання. Їхня неспроможність впирається у вузький горизонт бачення речей цього світу, у залізну диктатуру власного життєвого досвіду, що завжди заступає панораму всесвіту у всій її цілісній різноманітності.
Ми вступаємо в епоху, коли старі формули, одна за одною, перестають працювати. Коли живу плоть зрощують з біомеханічними додатками. Коли вартість залишає матеріальні речі і переміщується у концепти та логістичні схеми. Коли «пливуть» навіть давні культурні коди, коли кліматичні зміни та війни перетворюють на кочівників і мігрантів десятки мільйонів представників старих осілих цивілізацій.
Що з того всього можна буде покласти у фундамент консолідуючих ідей нової епохи?
Точної відповіді, напевне, немає ні в кого. Але можна зробити певні припущення:
- Будь-яка форма національної консолідації не буде автаркією (замкнутою на себе), а враховуватиме ширший контекст – суб-континентальний, континентальний, або ж глобальний;
- Ідеї, покладені в основу консолідації, передбачатимуть, як кінцеву мету, не просто виживання етносу, а пошук ролі і місця в майбутньому світовому укладі;
- Майбутня епоха загострить змагальність на полі креативних пропозицій. Пріоритет матимуть «будівничі фантазій», здатні запропонувати найцікавіші та найкомфортніші маршрути кочових змін;
- Війни ідентичності з кланово-кастового та медійного рівнів перейдуть на рівень комплексного змагання культурно-цивілізаційних масивів, створених національними спільнотами не лише в звичній реальності, але і у віртуальних світах;
- Актуалізуються старі світові релігії, виникнуть нові. Релігійні общини стануть важливими елементами формування нової реальності, відповідно релігійне месіанство також набуде нової актуальності в якості перспективного джерела консолідації.
Формат «національної ідеї» означений даними питаннями в нас практично не обговорювався. Передвиборні полеміки давали шанс на його актуалізацію. Але знову не вийшло. Хоча влітку 2018 року деякі інтелектуальні спільноти намагалися ввести в порядок денний президентських перегонів питання стратегічного планування в контексті «національної ідеї», розвитку ці намагання не отримали.
Нині рівень полеміки знову сповз на примітивні рефлексії, дешеві смислові конструкції та фронтальні пропагандистські гасла. Змагань стратегічних планів не вийшло. Мова знову йде лише про стадні страхи перед майбутнім, про боротьбу за виживання етносу та його культурної атрибутики.
Отже полемічні мандри «національної ідеї» продовжаться в звичному руслі. Й ніхто не знає, коли українська політика зустрінеться з українським інтелектом заради вирішення фундаментальних питань. Заради визначення наших координат у часі і просторі.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
