“Матінка Божа” як засіб боротьби та самовираження

“Матінка Божа” як засіб боротьби та самовираження
Донедавна все, що стосувалося релігії у Галичині, було недоторканним, і тому на релігійній тематиці і досі безбожно спекулюють. Насправді галичани і зараз здебільшого вважають забороненою темою будь-які критичні висловлювання щодо релігії, але прогрес є, оскільки частина суспільства все ж негативно поставилась до облаштування сакрально-монументального простору у селі Дуброва, майже посеред історичної пам’ятки Стільське городище – столиці Білих Хорватів.

У мережі розпочалася справжня війна. Критики дій селян наводять історичні факти, публікують жартівливі картинки, де посеред Стоунхенджа чи біля єгипетських пірамід побудовані каплички та розміщені фігури Діви Марії. Прихильники встановлення статуї, звичайно ж, звинувачують критиків у богохульстві, а людям, які приїхали на місце конфлікту, мало не надавали тумаків.

Відбувається це насамперед через перевагу релігійності показової над релігійністю справжньою. Традиції у Галичині надзвичайно сильні, настільки сильні, що викорінити їх не змогли десятиліття репресивних дії радянської влади. У часи СРСР ці традиції допомогли зберегти галицьку самоідентичність. Але Радянський Союз розвалився, зникли обмеження, і серед галичан почались своєрідні змагання, в яких треба було з’ясувати, хто більший патріот та хто більше любить Бога. Люди, які щиро вірили, щиро любили батьківщину, здебільшого не виставляли це напоказ. Люди лукаві, які бажають легкої слави, авторитету, популярності, намалювали ці святі речі на своєму прапорі і полізли із ним кар’єрною драбиною.

Якщо у містах більше бажали слави політичної, то у селах спішили зайняти нішу морального авторитета. Зрештою, це доволі просто. Варто було стати священником, співати у церковному хорі чи щось там робити при церкві. Такі люди автоматично наділялися в очах обивателів частиною святості від церковних образів.

Ці релігійні активісти зазвичай виступали і виступають зараз зі всілякими ініціативами показового возвеличення Бога. Пропозиція безпрограшна, оскільки проти Бога ніхто не попре. А будь-яку критику на свою адресу ці активісти відразу переводили у ранг критики Всевишнього. Немислимо було навіть сумніватись, оскільки можна потрапити у розряд безбожника.

У селах почали будуватись нові – більші – храми, а старі церкви тим часом могли несподівано згоріти – таке доволі часто бувало. Після зведення нового храму починалося будівництво капличок та Хресних доріг, встановлення фігур Матінки Божої.

Почалося своєрідне змагання між селами. Капличка та Хресна дорога і досі є предметами гордості кожного населеного пункту, і їхнє несамовите будівництво все ще продовжується. У селі може не бути газу, але Хресна дорога має бути. Може не бути доріг, може валитись школа – на це громада ніколи не назбирає пожертв. Водночас на капличку гарантовано скинуться всі, бо якщо не дати, то що на це люди скажуть?

Самостверджуватись через релігійні символи просто. Для того, щоб розвивати інфраструктуру, потрібні проєкти, дозволи, документація та знання. Для того, щоб встановити “гіпсову Марійку”, як самі галичани поміж собою називають такі фігурки, не треба нічого.

За допомогою Матінки Божої навіть почали боротись проти забудов. Бажаєте зберегти сквер, замість якого забудовник хоче поставити будинок – облаштуйте там капличку, і все… Жоден суддя не постановить забрати фігуру Матінки Божої, жодний бульдозерист не поїде її валити.

Ми, галичани, активно спекулюємо на своїй показовій набожності. Простий приклад: у магазині чи майстерні, де продаються такі статуї, обов’язково є великий вибір. Фігури можуть бути абсолютно однаковими, хіба що пофарбовані іншими кольорами, але ціна буде значно різнитись – від дуже дешевої до дуже дорогої. Галичанин ніколи не наважиться купити найдешевшу фігуру, бо що ж то люди скажуть? Купить дорогу. Або дуже дорогу. Це вже залежить від того, скільки грошей зібрала громада і чи присутні при покупці глядачі. Якщо глядачі є, то покупець може дістати із гаманця чимало своїх грошей та докласти, щоб купити найдорожчу. Причому, можливо, він залишить свою сім’ю без засобів існування на найближчий час, але похизується перед присутніми своєю любов’ю до Бога.

Якщо релігійність та традиції використовує кар’єрист, то це погано, аморально, але… найгірше, коли у моральні авторитети лізе фанатик та божевільний. Божевільному, який ратує за Бога, ніколи не скажуть при інших, що він несповна розуму. Можуть пошепотітись поміж собою, але на пропозицію побудувати Хресну дорогу завдовжки «надцять» кілометрів однаково пристануть. І боронь Боже комусь із боку сказати правду про схибленого на релігії односельчанина. На його захист відразу підніметься вся громада. Скоріш за все, так і сталося біля нововстановленої фігури у селі Діброва.

Але ми небезнадійні. Тішить, що знайшлися люди, які вдалися до критики, люди, які дійсно багаті духовно, а не духовні напоказ. За фактом руйнування історичної пам’ятки навіть кримінальну справу відкрили. Щоправда, мені здається, що через якийсь час вона тихенько закриється. Бо в якого ж галичанина язик повернеться звинуватити іншого у любові до Бога?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Село і вірус Антидот від неповаги