By Шановний читачу, ця стаття є продовженням публікації “Мегалітичні гробниці V – III тисячоліття до н.е.” та “Мегалітичні гробниці V – III тисячоліття до н.е. (ІІ)”
Курган Ер Грах
Крім довгих камерних курганів у V – III тисячолітті до н.е. поширюються кургани круглої форми. Однією з найдавніших споруд такого типу є курган V тисячоліття до н.е. Ер Грах (Er Grah), відкритий у 1991 році на території Бретані.
Цю поховальну структуру зводили у 3 етапи. Близько 4 500 р. до н.е. – звели три невеликих каїрни (кам’яні насипи) над поховальними ямами, у котрих було покладено 2 скелети биків, очевидно, принесених у жертву.
Поховання жертовних биків свідчить про особливий культ цих тварин у добу Тельця. Бик асоціювався з могутнім тілом землі, отже, і з підземним загробним світом, і міг відігравати немаловажну роль у поховальних ритуалах. У 4 200 р. до н.е. у гробниці зробили іще одну поховальну камеру і всі 3 камери об’єднали одним круглим кам’яним насипом, складеним насухо. Близько 4000 р. до н.е. зробили ще дві добудови з південної та північної сторони. Таким чином довжина всієї структури досягла 140 м, невеликий спочатку надмогильний пам’ятник перетворився на грандіозну мегалітичну споруду.
Сілбері Хілл – найвищий круглий курган Європи
Найвищим круглим курганом Європи є пагорб Сілбері Хілл висотою 40 м, діаметром 167 м, розташований за 2,5 км на північ від Стоунхенджа. Час зведення кургану 2 750 р. до н.е., або 2 490 – 2 340 р. до н.е.
Нижня частина пагорба – природна крейдяна платформа, а ¾ об’єму насипані вручну дрібною крейдою, взятою з рову, що оточує споруду з півдня і заходу. Щоб насипати цей курган потрібно було перенести вручну близько мільйона кубометрів крейди. Якби курган насипали 1 500 – 2 000 осіб, роботи тривали б упродовж року. На початку свого існування Сілбері Хілл був сліпучо білого кольору. Згідно з легендою, у ньому було поховано будівничого Стоунхенджа. Проте, розкопки, проведені у 1760, 1840, 1867, 1886 рр. не виявили у пагорбі жодного поховання. Коли внаслідок проливних дощів у 2000 р. провалилась шахта від розкопок 1760 р. і на верхівці кургану утворився отвір діаметром 20 м, дослідники змогли дослідити його структуру. Отже, курган було зведено на основі семи кам’яних барабанів-багатогранників, діаметр яких зменшувався пірамідально. У цьому плані Сілбері Хілл дещо нагадував ступінчасту піраміду Джосера, зведену зодчим Імхотепом близько 3 000 р. до н.е. Кожен барабан кургану всередині складався з радіальних відсіків, заповнених глиною. Під час досліджень виявили ритуальну дорогу на вершину кургану, у формі спіралі. Таку форму могли обрати з метою зручності сходження на гору, а також для позначення особливого сакрального статусу споруди.
Для засипання провалля в кургані Сілбері Хілл знадобилось значно більше землі, ніж було вибрано при розкопках. Це може свідчити, що під курганом може знаходитись пуста каверна, у яку обвалився ґрунт з вертикальної шахти. Не можна виключати, що поховання може бути саме там. Не можна також відкидати гіпотези, що Сілбері Хілл міг бути у добу неоліту пагорбом-маяком, на вершині якого проводились релігійні ритуали, розраховані на велику аудиторію глядачів, що збирались з навколишніх місць. Статус сакральної споруди зберігся за Сілбері Хілл і в античні часи, і у добу середньовіччя.
Поховальні комплекси Мегаліту
Крім поодиноких поховальних структур у IV – III тисячолітті до н.е. виникають поховальні комплекси. Одними з найдавніших є комплекси Карроукіл (Carrowkeel) та Карроумор (Carroumore) на півночі Ірландії. Комплекс Карроукіл складається з 14 коридорних гробниць, датованих 3 400 – 3 100 р. до н.е.
Комплекс Карроумор, розташований на невисокому гірському хребті, займає площу 4 км2 складається з 30-ти невеликих, оточених кам’яними огорожами гробниць-дольменів, під якими виявлено кремації. Малі гробниці оточують головний центральний курган комплексу Лістогіл, діаметром 34 м, у якому були виявлені поховання – інгумації (трупопокладення), датовані 4 300 – 3 500 р. до н.е. Входи в огорожу малих гробниць звернені до Лістогілу.
На території Португалії виявлено поховальний мегалітичний комплекс III тисячоліття до н. е. Сан Генс (San Gens). Його центром є велетенська кам’яна глиба, яка за своєю формою нагадує дзвін. У некрополі виявлено 20 скельних гробниць, що являють собою видовбані у гранітних каменях заглиблення.
Підсумовуючи розгляд мегалітичних гробниць V – III тисячоліття до н.е. варто підкреслити особливу роль кам’яних блоків і брил, які мали і утилітарне, і сакральне значення, були не лише головним будівельним матеріалом, але й символом вічності, акумулювали особливу енергію, що зберігала від смерті. Варто згадати, що культ каменів як сакральних речей виник наприкінці доби мустьє – на початку верхнього палеоліту (50 – 40 тис. р. до н.е.), що збігалось перебуванням Землі у цей час під сузір’ям Козерога (47 300 до 45 150 р. до н. е.). Адже цим сузір’ям править Сатурн, символом якого є камінь. З тих часів крім використання для знарядь праці та зброї, камені застосовували у похованнях в якості аналогів вічних речей, що «не вмирають ніколи» і мають силу відроджувати життя. За словами Мірча Еліаде, «Камінь завжди є. Він завжди залишається самим собою, він продовжує існувати…. Він живе так довго, що своїм існуванням зберігає світ від смерті». На відміну від поховань початку та середини доби мустьє 110 – 60 тис. р. т (Схул І, Схул IV, Схул V, Ла Шапель-О-Сент та ін.), в яких головне ритуальне значення мали кістки тварин, а камені відігравали лише конструктивну роль перекриття та стінок могили, у похованнях перехідного періоду від мустьєрської доби до верхнього палеоліту 50 – 40 тис. р. до н.е. ( Дедеріх Кейв, Монте Черчео, Ла Феррасі, Ле Мустьє та ін.) камені, покладені біля кісток, набували сакрального значення. Пройшовши через добу палеоліту та мезоліту, у V – III тисячолітті до н.е. (астрономічну добу Тельця) культ каменя підіймається на новий виток розвою, синтезуючись з культом Матері-Землі, як остаточної «субстанції», з якої походить і куди повертається все живе, а також з культом Сонця, що особливо яскраво виявляється у курганах проходження (passage mounds). Проникнення в них променя сонця в особливі дні зимового та літнього сонцестоянь або весняного та осіннього рівнодень сприймалось як ритуальне поєднання Матері-Землі і божества Сонця.
