By Синтезування культу Землі та небесних світил у мегалітичних структурах Мальти IV – III тисячоліття до н.е.
Синтез культу Матері-Землі та Сонця яскраво виявився у підземних та наземних структурах, зведених у IV – III тисячолітті до н.е. на острові Мальта. На відносно невеликій території острова розташовано 28 мегалітичних святилищ. Це спонукає до думки, що в IV – III тисячолітті до н.е. Мальта була великим релігійним центром, який обслуговував населення всього Середземномор’я. Найграндіознішою мегалітичною поховальною структурою дописемного людства є гіпогей (дослівно з грецької – “нижче рівня землі”, “під землею”) Хал-Сафліені (Hal-Saflieni) (рис. 1), зведений у природній вапняковій скелі на острові Мальта на території сучасного міста Паола.
Цей найдавніший у світі підземний комплекс був випадково виявлений у 1902 р. при розробці скелі для будівництва дому. Розкопки розпочав монах-єзуїт отець Еммануїл (Мануель Маргі), а після його смерті у 1907 р. продовжив археолог Теммі Замміт. Гіпогей Хал-Сафліені складається з 33 зроблених в землі приміщень (залів, кімнат та проходів), загальною площею 480 кв. метрів. Початок будівництва цього комплексу відносять, згідно з датуванням знайденої там кераміки, до 4 000 р. до н.е.
Численні приміщення комплексу Хал-Сафліені розміщені на трьох рівнях, вік яких зменшується відповідно до їхньої глибини. Найдавніший верхній рівень датується 3 600 – 3 300 р. до н.е., середній рівень – 3 300 – 3 000 р. до н.е., нижній рівень (10,5 м) – 3 150 – 2 500 р. до н.е.
Культ потойбічного підземного світу спонукав будівничих Хал-Сафліені вирубати під землею сотні тон породи кірками з каменю і рогу. Вміло використовуючи тріщини у скелі, вони розширювали і поглиблювали їх доти, доки не обвалювались цілі вапнякові блоки, які піднімали на поверхню. Протягом тисячоліть давні жителі Мальти видовбували у породі все нові й нові приміщення для поховання померлих, все більше заглиблюючись у надра землі. Очевидно, комплекс Хал-Сафліені служив місцем поховань не лише жителів острова Мальта, а й всього регіону. Коли комплекс споруд був відкритий, кістяки лежали дуже щільно, в одній з поховальних камер об’ємом 4 м2 було виявлено останки 120 осіб. Усього у гіпогеї було поховано близько 7 000 людей.
Хоча у 1985 р. всі черепи, знайдені у гіпогеї Хал-Сафліені, таємниче зникли з мальтійського музею, але з їхніх фотографій видно, що деякі з них мали видовжену праву половину, що швидше за все було наслідком не генетичної аномалії, а спеціальних заходів (перев’язування голови та ін.) для навмисної деформації (рис. 2).
Можна припустити, що пригнічуючи діяльність лівої півкулі і збільшуючи праву частину мозку, яка відповідає за творчі здібності людини, давні мешканці Мальти формували особливу касту священнослужителів храму – оракулів, котрі були містичним чином пов’язані з надприродним світом.
Вагомим доказом цієї версії є так звана “палата оракула”, виявлена на другому рівні гіпогею. У кімнаті є маленька овальна ніша, розташована на рівні обличчя. Якщо у цю нішу сказати слово низьким чоловічим голосом, звуки розносяться по всьому комплексу сильною луною. Це дало підставу першому досліднику гіпогею Теммі Замміту зробити висновок, що тут колись було місце перебування жерця-оракула, який міг спілкуватися з надприродними духовними силами і бачити майбутнє. Це приваблювало паломників зі всього середземноморського регіону.
Комплекс Хал-Сафліені служив не лише місцем поховань тисяч людей, але й храмом, в якому поклонялись Матері-Землі і Сонцю, що підтверджують особливості архітектури приміщень та знайдені в них артефакти. На верхньому рівні гіпогею розміщена головна зала – так звана материнська палата із заокругленими стінами (рис. 3), яка асоціювалася з маткою в череві Матері-Землі. Біля неї є кілька маленьких “ембріональних” камер, які могли призначатися для жертовних тварин або для поховань людей в позі ембріона.
Характерною рисою архітектури материнської палати є домінування кривих заокруглених ліній: підлога плавно переходить у стіну, яка у свою чергу перетікає у стелю. Стіни також заокруглені. Це можна пояснити сакральним значенням приміщення, яке повинно було символізувати дітородний жіночий орган. Крім того, модуль кола був пов’язаний і з символікою Сонця. Центральна заокруглена кімната Хал-Сафліені була зорієнтована на східне Сонце у день зимового сонцестояння. Нове потойбічне життя померлих вважалось неможливим без поєднання Матері-Землі і чоловічого сонячного божества, тобто без “підключення” Землі до енергетики Сонця і всього космосу.
У приміщеннях верхнього рівня Хал-Сафліені було знайдено жіночі статуетки, які, очевидно, втілювали образ Матері-Землі. Вона асоціювалась з образом жінки з надмірно розвинутими формами тіла (рис. 4).
Одна зі статуеток являє собою фігурку оголеної жінки без голови. Проте дві голови було знайдено біля неї. Можна припустити, що голови надягались на фігуру залежно від ритуалу. Інша скульптурка зображує сплячу жінку, можливо, Матір-Землю або богиню, яка у пізніші часи називалась жителями Мальти Сарацен. Згідно з легендою, вона збудувала мегалітичні храми Мальти, переносячи кам’яні блоки зі скель однією рукою, а в іншій тримала дитину. У цієї оголеної до пояса жінки надзвичайно гіпертрофовані груди, стегна і живіт. Чітко видно конструкцію ліжка і матрац, на якому вона лежить. Нижню частину тіла закриває пишна спідниця з бахромою. Унікальність статуетки у тому, що вона зображена сплячою. Її поза пояснюється тим, що Хал-Сафліені був пов’язаний з культом загробного життя померлих. А смерть – це вічний сон. У таких самих позах сну будуть зображувати померлих на надгробках пізніших часів.
Ще одне цікаве зображення жінки, яка отримала назву “Товстуха з сокирою” розміщено над проходом-трилітом до однієї з невеликих камер гіпогею. Сокиру в руках жінки видно чітко, а саму “товстуху” розрізнити важче через руйнацію породи. Можна припустити, що це було зображення володарки підземного світу Матері-Землі. Зображення сокир і биків зустрічаються у мегалітичних курганах Західної Європи IV – ІІІ тисячоліття до н.е. (Табль де Маршан, Гавріні, Барненес). На одній з бічних стін центральної камери Хал-Сафліені також є зображення бика, виконане чорним пігментом. Такі малюнки зустрічаються і в інших підземних комплексах Мальти. Це можна пояснити тим, що у IV – III тисячолітті до н.е. – астрономічну добу Тельця – бик набував особливого сакрального значення. Він асоціювався з могутнім тілом землі, і тому, як і Мати-Земля, міг вважатися господарем підземного світу. Також сакральними знаками Землі у той час могли стати камінь або кам’яна сокира. Отже, зображення сокири в руці жінки-господарки підземного світу або їхні малюнки поряд із зображеннями биків у гіпогеях і курганах IV – ІІІ тисячоліття до н.е. не були випадковими. У пізніші часи священний топірець-лабрус став символом чоловіка-бика Мінотавра, господаря підземного лабіринту під палацом Міноса.
Важливим артефактом Хал-Сафліені є скульптурний відбиток руки, розміщений на правій бічній стіні при вході в одну з кімнат комплексу. Відбитки рук, чимало яких зустрічається у багатьох палеолітичних печерах (Гаргас, Кастільйо та інших), належали підліткам, котрі брали участь у магічному ритуалі ініціації, після якого їм дозволялось продовжувати свій рід. У кімнаті Хал-Сафліені відбиток руки був лише один, але його магічна сутність була тією ж, скерованою на продовження життя, тільки вже в потойбічному вимірі. Можна припустити, що відбиток належав одному з жерців підземного храму.
Крім зображень жінок, биків та сокир, у приміщеннях комплексу було виявлено абстрактні символи. П’ять маленьких “ембріональних” камер, розташованих навколо головної “материнської” палати і призначених для поховань у позі ембріона або для жертвоприношень, були пофарбовані смугами червоного та чорного кольору, які, очевидно, мали символічне значення: чорний міг символізувати землю, смерть, підземний світ, а червоний традиційно вважався кольором вогню, сонця, життя.
Найпоширенішим символічним знаком у приміщеннях Хал-Сафліені є зображення спіралей, зроблених червоною вохрою (рис. 5).
У головному залі спіралі вписані у п’ятикутники, або переплітаються з малюнком бджолиних стільників, кругів, вигнутих ліній. Найбільш давнє зображення спіралей, зафіксоване на пластині з дитячого поховання зі стоянки Мальта 18 тис. р. до н.е., було пов’язане з розгортанням і згортанням циклів Місяця. У комплексі Хал-Сафліені, центральна камера якого була зорієнтована на східне Сонце у день зимового сонцестояння, як і в інших мегалітичних спорудах IV – III тисячоліття до н.е., спрямованих на Сонце у дні сонцестоянь або рівнодень, спіраль набуває нового значення, відображаючи вічну круговерть сонячного циклу відповідно Землі.
