Мережева морфологія гібридної війни: ціннісний простір змісту публічного управління

Мережева морфологія гібридної війни: ціннісний простір змісту публічного управління

Д. М. Костенко, аспірант кафедри глобалістики,
євроінтеграції та управління національною безпекою НАДУ

Існують два напрямки, пов’язані з мережевою структурою суспільства і конфліктами: чітко оформлена доктрина мережево-центричної війни (МЦВ), імплементована збройними силами США і випробувана в бойових діях, та мережева війна – нова форма політичної боротьби, пов’язана з глобалізацією і сучасними комунікаційними технологіями. У поєднанні зі змінами в технологіях, організації, процесах і людському потенціалі, мережа дозволить створити кращі форми організаційної поведінки.[1]

Нова форма війни заснована на чотирьох принципах взаємодії, які значно підвищують ефективність місії: міцні сили → розподіл інформації → загальна ситуаційна обізнаність → самосинхронізація. Натомість ціль МЦВ – збільшення ефективності військової структури: швидший робочий темп, краще зосередження сил із нижчим коефіцієнтом смертності, зменшення  залежності від застосування зброї, а також інтегрування нових технологій у мережу задля виробництва інформації. Ці реформи й повинні забезпечити перевагу над майбутніми опонентами.

Один з авторів концепції гібридних війн Френк Гоффман характеризує їх як “повний арсенал різних видів бойових дій, включаючи конвенційні можливості, іррегулярну тактику і формування; терористичні акти, зокрема невпорядковане насильство і кримінальні безлади. Гібридні війни можуть вестися як державою, так і різними недержавними акторами”.[2]

Мережево-центричні групи громадянського суспільства, які дозволяють користувачам створювати та поширювати власний контент у Інтернет-просторі, можуть зіграти важливу роль в проведенні колективних дій, зважаючи на владу інформаційних технологій. Такі групи знаходять однодумців, пов’язують індивідуумів з більш широкою національною або глобальною проблемою, і використовують особисті прагнення згідно цілеспрямованого плану дій, навколо якого може згуртуватися населення. Крім того, поєднання впливу плюралістичної структури управління мережі і почуття власності, спровокованого приєднанням до серйозної справи, є потужною опорою для більшої політичної участі.

Мережі знижують необхідність централізованого управління і надають максимум гнучкості при проведенні реформ. Вони – цінний ресурс, що сприяє підвищенню рівня добробуту і соціальної гармонії, створює духовні орієнтири, норми і навички, організовує потенціал, який в змозі кинути виклик монополії на політичну владу.

Іспанський соціолог-постмарксист Мануель Кастельс заявив: “мережі становлять нову соціальну морфологію наших суспільств, а поширення мережевої логіки значною мірою позначається на ході та результатах процесів, пов’язаних з виробництвом, повсякденним життям, культурою і владою. Так, мережева форма соціальної організації існувала і в інший час, і в інших місцях, проте парадигма нової інформаційної технології забезпечує матеріальну основу для всебічного проникнення такої форми в структуру суспільства. Більш того, подібна мережева логіка тягне за собою появу соціальної детермінанти вищого рівня, ніж конкретні інтереси, що знаходять своє вираження шляхом формування подібних мереж: влада структури виявляється сильнішою за  структуру влади. Належність до тієї чи іншої мережі або відсутність такої, поряд з динамікою одних мереж по відношенню до інших, виступають як найбільш важливі джерела влади і змін в нашому суспільстві; таким чином, ми маємо право описати його як суспільство мережевих структур (network society), характерною ознакою якого є домінування соціальної морфології над соціальною дією”.[3]

Згідно з Кастельсом, нова влада перебуває в інформаційних кодах та розкиданих навколо образах репрезентації, за допомогою яких суспільство створює свої інституції, люди облаштовують власне життя і обирають манеру поведінки. І ця влада є в людській свідомості. На стику когнітивної, інформаційної, соціальної та фізичної сфери з’являється можливість здійснення мережевоцентричної війни. Отже, філософські основи та інформаційна складова (від пропаганди до дезінформації) можуть бути компонентами МЦВ.

Майкл Гардт і Антоніо Негрі переконані, що біополітичне виробництво порядку перебуває у “створюваних індустрією комунікацій нематеріальних мережах виробництва, мови, комунікацій та світу символів. Розвиток комунікаційних мереж органічно пов’язаний з появою нового світового порядку, іншими словами, це причина і наслідок, продукт виробництва і виробник. Комунікація не тільки висловлює, але і організовує хід глобалізації. Вона спрямовує цей рух, примножуючи та структуруючи мережеві взаємозв’язки”.[4]

У політичних процесах, не зважаючи на їхнє охоплення і мету, принцип самоорганізації – це динамічний елемент у виробленні впізнаваної макроповедінки, яка забезпечує успішне досягнення цілей. І відбувається це тому, що ми стикаємось з комплексними системами, які мають безліч агентів, котрі динамічно взаємодіють,  дотримуються місцевих правил і здатні еволюціонувати у симбіозі з навколишніми обставинами.

Комплексні системи в політиці безпосередньо пов’язані з науковим підходом, заснованим на теорії складних систем. Самоорганізована критичність, теорія хаосу, нелінійна динаміка і суміжні дисципліни з 90-х років переслідують свідомість дипломатів і військових, що побачили в цих наукових теоріях можливість перемогти суперника, й часто за рахунок його власних дій.

Як наслідок – злиття гуманітарних дисциплін з точними науками задля аналізу конфліктів і можливих загроз. Для зрозуміння процесів, які відбуваються, мережу потрібно використовувати як аналітичну техніку. У цьому випадку, дослідження мережевих відносин стає формалізованим у набір математичних технік, об’єднаних теорією графів. Такий режим аналізу зводить мережі до двох простих елементів – зв’язків і вузлів. Й самі мережі є набором взаємозв’язків між вузлами. Завдяки своїй простоті та абстрактності цей аналітичний інструмент дуже гнучкий і потужний, тож може оцінювати багато процесів в регіоні – від дій банд, формувань і виникнення потенційних вогнищ екстремізму, до мас-медійної пропаганди та різних інструментів soft power, які застосовують зовнішні сили.

[1] The Implementation of Network-Centric Warfare. – Режим доступу: http://www.au.af.mil/au/awc/awcgate/transformation/oft_implementation_ncw.pdf
[2] Hoffman, Frank G. Future Threats and Strategic Thinking/ – Режим доступу: https://www.infinityjournal.com/article/34/Future_Threats_and_Strategic_Thinking/
[3] Кастельс М. Становление общества сетевых структур // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология. – Москва: Academia, 1999. – 494-505 с. – Режим доступу: http://www.archipelag.ru/geoeconomics/soobshestva/power-identity/formation/
[4] Хардт М., Негри А. Империя – Режим доступу: http://hegel.narod.ru/knigi/empire.pdf

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ