Межі свободи

Відомо, що абсолютної, тобто безмежної свободи в людському житті немає. Натомість та, що є, не дається раз і назавжди, а потребує щоденного підтвердження й захисту. Ці “істини” є вже такими звичними, що могли б здаватися банальними. Могли б, якби потреба в обстоюванні нашої свободи не поновлювалася так часто.

21 листопада українці знову святкували День гідності та свободи. Точніше кажучи, лише незначна частина українців – учасники чи симпатики так званого Євромайдану. А “святкували” насправді означає “намагалися видати бажане за дійсне”. Говорити про свободу й гідність у країні, де населення здебільшого живе за порогом бідності, де мільйони громадян рятуються від скрути заробітчанством, де пересічний мешканець не може скористатися громадським транспортом без додаткового ковід-папірця тощо, можуть або наївні фантазери, або ж цинічні брехуни.

Однак Україна і в цьому не оригінальна. Пандемія коронавірусу й пов’язані з нею різноманітні обмеження громадянських прав і свобод у всьому світі наочно продемонстрували, що видавання бажаного за дійсне є загальносвітовою тенденцією. Та найгірше, що внаслідок такого “вдавання” досягнення людства у сфері свободи й гідності можуть зазнати незворотних втрат. Про це вже писалося немало, але в цій справі застереження не бувають зайвими.

Нещодавно в британському виданні Telegraph з’явився допис Джонатана Сампшна, одного з найавторитетніших британських юристів, адвоката з багаторічним стажем і колишнього судді Верховного суду. Автор висловлює занепокоєння тим, що хвиля ковід-авторитаризму у Європі створила небезпечний прецедент.

“Базові норми цивілізованого суспільства стали жертвою паніки, – пише Сампшн. – Австрія невакцинованих криміналізує, Італія не дає їм працювати, Голландія брутально розганяє протести антивакцинаторів із допомогою поліції, яка застосовує зброю”.

“Ми є свідками ультимативного божевілля переляканих політиків, які не здатні визнати свого безсилля перед природним феноменом, – пише британський юрист і застерігає: – Є загроза, що заходи, які колись виправдовувалися як тимчасові, поки вакцина не стане доступною, тепер нав’яжуть людям як постійну зміну їхнього способу життя”.

Сампшн вважає, що брак моральних застережень у погоні за тим, що вважається публічним благом, є першим симптомом тоталітаризму, і пояснює: “Суспільні взаємини з іншими людьми є не вільною невимушеною активністю, а базовою людською потребою. Мінімальна повага особистої автономності наших ближніх є важливою, якщо ми хочемо жити бодай у якійсь гармонії. Ці речі роблять із нас спільноту. Уряди, які їх ігнорують, переступають важливу моральну межу й неминуче будуть втягнуті в послідовний наступ на гуманність власного народу”.

З цього випливають три неприємні усвідомлення. По-перше, наші права і свободи обмежують політики, які насправді не бачать конкретного виходу із ситуації, а ініційовані ними заходи є малоефективними. По-друге, від “досягнень” у підкоренні власних народів у період пандемії уряди можуть не захотіти відмовлятись і після неї. По-третє, виправданням для обмеження громадянських свобод є паніка наляканих пандемією громадян.

Інакше кажучи, завзяті прихильники вакцинації нічим не кращі від радикальних її противників, бо як одних, так і інших влада використовує для обмеження громадянських прав усього суспільства. Потрібно розуміти, що коли влада, посилаючись на захист інтересів “більшості”, обмежує права меншості, то насправді вона поступово звужує межі нашої спільної свободи. А тим, хто цього не розуміє, залишається лише вкотре нагадати чудовий вислів Єжи Лєца: “Ті, хто носить на очах шори, нехай не забувають, що до комплекту входять також вудила і батіг”.