By 
У матеріалі “Неочікуваний спосіб, за допомогою якого Україна може справити враження на ЄС і вирішити свої проблеми міграції” А. Новак та А. Умланд пропонують Верховній Раді прийняти закон про залучення до країни європейців для зменшення еміграції українців. Не вдаючись у дискусію щодо детальних аспектів “неочікуваного способу”, розгляну натомість методи, за допомого яких ЄС вирішує свої проблеми імміграції.
З новин ми часто дізнаємось, що сотні, а то й тисячі людей намагаються прорватися через кордони Греції, Італії, Македонії, Угорщини чи іншої європейської країни, конфліктуючи із місцевою владою. Такий масштабний потік мігрантів сколихнув Європу вперше після Другої світової війни. До втечі людей спонукає голод, засуха, зміна клімату, міжплеменні та міжкланові війни, що не згасають у Африці, на Близькому Сході, а тепер й у центрі Європи. А ще – привабливість ЄС і тамтешня якість життя. Однак чи можна вирішити всі ці проблеми? І чи прагне світове товариство скоротити потік біженців?
Бізнес та економіка зацікавлені в імміграції здорової, кваліфікованої робочої сили, спроможної конкурувати за робочі місця. Імміграція потрібна Європі для запобігання дефіциту працівників, забезпечення економічного розвитку і функціонування системи соціального захисту. За деякими прогнозами, до 2060 р. активне населення ЄС зменшиться на 10% або на 50 млн осіб, частка пенсіонерів зросте з 17,1% до 30%, або з 84,6 млн до 151,5 млн осіб. Уже сьогодні є підстави стверджувати, що біженці позитивно впливають на економіку Європи[1].
Попри бажання отримати дешеву робочу силу, в країнах ЄС уже виникли проблеми, які переростають у політичні та гуманітарні кризи. Тому останнім часом Захід намагається врегулювати міграційні процеси, щоб попередити виникнення нових катастроф.
24 червня 2018 р. за ініціативи канцлерки Німеччини Ангели Меркель відбувся надзвичайний саміт з лідерами країн ЄС щодо міграційної кризи. Проблему біженців насамперед хотіли обговорити із Грецією, Італією й Австрією. Очільники урядів країн “Вишеградської групи” (Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини) заявили, що не візьмуть участі у зустрічі, оскільки “не входять до клубу друзів розміщення біженців”.
На саміті говорили про “первинну” та “вторинну” міграцію. У першому випадку мова йде про біженців, які потрапили до ЄС після перетину його зовнішніх кордонів, у другому – про “справедливий і чесний” розподіл мігрантів, що вже перебувають в ЄС, між країнами-членами співдружності. Зустріч, як і очікувалося, завершилась без конкретних результатів.
Відсутність практичного вирішення проблем наштовхує на висновки про “безпорадність” та “дезінтегровість” Європи. І все це через наплив біженців, як правило, з колишніх колоній, які проголосили свою незалежність у 60-х роках ХХ ст.
За даними статистичного відомства ЄС Eurostat, країни Європейського Союзу в 2017 році надали статус біженця майже 540 тисячам прохачів. Найбільше клопотань задовольнили в Німеччині – 325 тисяч. Франція надала притулок понад 40 тисячам осіб, Італія – 35 тисячам, Австрія – 34 тисячам, а Швеція – 31 тисячі. За останні 3,5 роки прохання про отримання притулку у Німеччині подали 1,5 млн біженців.
Ця статистика стосується лише тих, хто вже отримав довгоочікуваний “аусвайс”. А скільки ж нелегалів, скільки ще охочих долучитися до принад цивілізованого Заходу? Мільйон? Десять? П’ятдесят? Загроза “гуманного поглинання” африканськими біженцями європейських, християнських цінностей є вже зараз. Сьогодні у Африці мешкає понад мільярд осіб, а до 2050 р. ця цифра подвоїться. Не дарма ж цей континент називають “демографічною бомбою для Європи”.
Міграцію можна було б уповільнити (але не зупинити!), якби постколоніальним країнам Африки та Близького Сходу вчасно допомогли у соціально-економічному та політичному облаштуванні. Екс-президент Алжиру (колишньої колонії Франції) Хуарі Бумедьєн, виступаючи в 1974 році перед Генеральною Асамблеєю ООН, сказав: “Одного разу мільйони людей полишать південну півкулю, аби потрапити до північної. Вже, звичайно, не як друзі. Бо вони прийдуть, щоб завоювати. І вони завоюють вас тим, що заселять північну півкулю своїми дітьми. Лоно наших жінок принесе нам перемогу”. У книзі “Сила розсудливості” італійська журналістка і письменниця Оріана Фаллачі так прокоментувала ці слова колишнього президента: “Жоден закон не може спростувати, […] що в Європейському Союзі мусульманські новонароджені становлять 10% на рік, у Брюсселі – 30%, у Марселі – навіть 60%”.
7 грудня 2018 року учасники з’їзду партії “Християнсько-демократичний союз” обрали нового лідера – Аннегрет Крамп-Карренбауер. Наступниця Меркель прагне обмежити міграцію задля безпеки, встановити амбітніші заходи з інтеграції іммігрантів до німецького суспільства та розширити висилання з Німеччини біженців, країни походження котрих визнані безпечними, та мігрантів, що становлять потенційну небезпеку для суспільства.
Однією із причин саміту, який скликала А. Меркель, стало послаблення позицій партії “Християнсько-демократичний союз” на останніх виборах у ФРН через міграційну хвилю. Це обернулось історичним проривом для ультраправої антимігрантської “Альтернативи для Німеччини”.
18 червня 2018 р. президент США Дональд Трамп у Twitter розкритикував міграційну політику Німеччини. Він сказав, що Штати не допустять повторення проблем, які виникли через міграцію в Європі: “Народ Німеччини виступає проти свого керівництва у той час, як міграція розхитує й так крихку берлінську коаліцію. Злочинність у Німеччині зростає. Велику помилку скоїли по всій Європі, дозволивши пустити мільйони людей, які так сильно і несамовито змінили їхню культуру”.
На думку керівника МВС Німеччини Горста Зеєгофера, особам, що не отримали статус біженця й не бажають повертатися на батьківщину, треба надавати лише послуги, пов’язані з їхнім утриманням. Ба більше, політик поділяє ідею створення спеціальних центрів, де шукачі притулку перебуватимуть упродовж періоду розгляду їхніх заяв на отримання статусу біженця. Урядовець також зазначив, що мігранти мають бути перед очима німецької влади. До того ж усі передбачені для них послуги вони отримають лише тоді, коли будуть перебувати в таких центрах.
Для вирішення гуманітарної катастрофи уряди Австрії та Данії також ініціювали створення центрів прийому біженців, але за межами Євросоюзу. Австрійський канцлер Себастьян Курц наполягає на захисті зовнішніх європейських кордонів, а прем’єр-міністр Данії Ларс Люкке Расмуссен заявив, що нова структура має бути розташована поза ЄС, але на європейському континенті.
Натомість українців цікавить, коли розпочнеться “велике переселення народів”, зміна культур та згасання європейської цивілізації? Чи не оберуть Україну одним із центрів “тимчасового” розміщення мігрантів? Та чи готовий український істеблішмент іти у фарватері можливих змін у міграційній політиці ЄС?
[1] Scalia G. European migrant crisis, last measures of the EU policy on migration
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
