Містерії степової Європи

Містерії степової Європи
“Га-Арец”, найстаріша щоденна газета Ізраїлю, нещодавно опублікувала цікаве інтерв’ю з українськими археологами про нові відкриття на Сході України. Знахідки з некрополя біля Більська, найбільшого укріпленого поселення VIII–IV ст. до н. е. в Європі, ще більше посилюють припущення, що це місце дійсно могло бути історичним містом Гелоном, яке описав Геродот. Це поселення пов’язане із будинами (Βουδῖνοι, Boudinoi), стародавнім народом, що мешкав у Скіфії, на північ від савроматів, і межував із неврами.

Геродот пише, що будини були численні, блакитноокі та рудоволосі й вели кочовий спосіб життя. Серед їхніх основних занять було мисливство та рибальство. У своїх розповідях про Скіфію Геродот пише також про гелонів, групу племен, які розмовляли наполовину грецькою, наполовину скіфською. Вважалося, що вони мали грецьке походження й оселилися серед корінного народу будинів. Гелони буцімто жили у великому укріпленому місті Гелон, прикрашеному дерев’яними будинками та храмами.

Так-от, археологи майже певні, що це місто справді існувало. Розташований у лісостепу на лівому березі Дніпра в Полтавській області Більськ лежить приблизно за 165 кілометрів від Харкова. Масивний стародавній комплекс, оточений земляними валами й ровами, а також укріпленнями завдовжки майже 35 кілометрів, охоплює не менш як 22 поселення. На сході городище межує з Ворсклою, на заході – з річкою Суха Грунь (притокою Псла). У давнину, коли в місті вирувало життя, ці річки були природними перешкодами за ровами та дерев’яними оборонними стінами. Археологи знайшли багато доказів житлової, релігійної та поховальної матеріальної культури жителів, зокрема монументального будівництва. Уперше Більськ почав розкопувати в 1906 році Василь Городцов, а з 1958-го проєктом керував український археолог та історик Борис Шрамко. Згодом до нього приєдналася донька Ірина Шрамко, яка веде розкопки цього місця з 1988 року.

На захід від укріплень і річки Сухий Грунь археологи виявили величезний простір могильників, поділених на чотири некрополі: Перещепино, Марченки, Осняги й найбільший – Скоробір, що містить тисячі могил. Деякі виявилися місцями поховань могутніх жінок, багатство яких супроводжувало їх і після смерті. На початку свого існування Більськ, здається, мав зв’язки з грецькими поселеннями в Північному Причорномор’ї та зі східною гальштатською культурою (домінантною культурою Західної та Центральної Європи в бронзовому та ранньому залізному віці). Наші археологи припускають, що вони знайшли докази імпорту вина і предметів розкоші, а також впевнені, що у місті колись бували греки.

До другої половини VI ст. до н. е. в Більську було два основні поселення: західне і східне, кожне з різними культурними традиціями, кожне оточене земляним валом і ровом. Дещо пізніше, наприкінці того століття, вони з’єдналися спільною дерев’яною оборонною стіною, що охоплювала значно більшу територію, надаючи поселенню вигляд міста. Іншими словами, упродовж чотирьох століть Більськ був заселений осілими народами з різними культурами та традиціями. Коли регіон прийшли скіфські кочівники, вони принесли нові види зброї та художній стиль і стали частиною цього плавильного котла, або ж союзу племен, як описує Геродот. Оскільки скіфи жили разом із корінним осілим населенням, вони, ймовірно, утворювали змішані сім’ї й, безсумнівно, увійшли до керівної еліти міста. Загалом ця суміш племен створила ієрархічну структуру, на яку вказують не лише артефакти, які використовувалися на землі, але і знахідки в некрополях. Курганний некрополь у західному Більську містить тисячі могильників. Багато з них були пограбовані, але все-таки серед розкопаних могил археологи все ще могли виявити два цінні поховання.

З чотирьох поховань найбільшим є Скоробір у південно-західній частині некрополя, де були сотні курганних могильників. Під час нової експедиції у 2016–2019 роках Ірина Шрамко розкопала могили і виявила докази трьох жіночих головних уборів, два з яких виготовлені із золотих бляшок. Перший був знайдений у 2016 році, коли посеред некрополя археологи натрапили на курган, який, схоже, став місцем спокою однієї з дворянок Більська початку VI ст. до н. е. Могилу, як і багато інших, порушили та осквернили шукачі скарбів. Вони витягнули тіло померлої на поверхню через діру, пробиту в стелі дубової могили. Навколо імовірної ділянки черепа археологи знайшли намистини, які мають європейське походження, а також біконічні намистини з червоного бурштину, поширені в українському лісостепу. Вчені також виявили асортимент біконічних жовтих скляних (золотих) намистин, поширених у VI ст. до н. е., і понад 30 золотих бляшок, які колись покривали головний убір жінки. Деякі були виготовлені із сусального золота й мали форму лежачого гірського козла, що дивиться назад. Одні бляшки приклеювалися, а інші пришивалися до головних уборів, які зазвичай виготовлялися з м’яких матеріалів, як-от повсть або м’яка шкіра.

У 2019 році археологи зробили ще одне захопливе відкриття – вони вперше знайшли скіфський головний убір in situ. Це дасть змогу вченим реконструювати поховальний одяг у майбутньому. Святим Граалем знахідок були золоті трикутні таблички, геометричні намистини та сережки, які прикрашали похоронний головний убір жінки. Усі деталі були знайдені коло черепа, тож можна стверджувати, що вони були частиною головного убору, розповідає Ірина Шрамко в інтерв’ю для “Га-Арец”. Деякі вчені реконструюють ці головні убори як пов’язку або хустку, інші думають, що вони більше схожі на звичайний чи конусоподібний капелюх. Подальші дослідження та розкопки можуть дати нам краще розуміння та знання щодо реконструкції такого одягу. Характер жіночого поховання та пишність головних уборів свідчать про високий статус жінок. Імовірно, вони навіть були жрицями в одній із дерев’яних святинь міста.

Що це нам дає? Бодай знання того, що найбільше поселення у Європі VI–IV ст. до н. е. було тут, на цій землі. Що Гелон Геродота – це реальне місто, залишки якого досі існують. Це велике поселення, навіть мегаполіс, з його ієрархічним суспільством, багатим мистецтвом і ремеслами, монументальною світською та релігійною дерев’яною архітектурою почало занепадати десь у IV ст. до н. е. Частини міста були занедбані, його населення скоротилося, а згодом городище, залишене природі, перестало існувати. Аж поки його славу не відкрили пристрасні археологи ще раз – разом із достатньою кількістю доказів, щоб припустити, що це було стародавнє місто Гелон, яке 2500 років тому описав Геродот. А ще це нагадування про те, що ніщо не вічне й інші міста нашої країни теж колись зникнуть.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Шлімазарник Чи вчить нас чогось історія?