By Григорій Палама народився у Малій Азії
в 1296 році. [1] Навала турків змусила його сім’ю тікати до Константинополя, де його батько Костянтин Палама посів важливе місце при дворі імператора Андроніка ІІ Палеолога. Коли батько помер, імператор взяв хлопчика під свою опіку і дав йому найкращу для тих часів освіту в імператорському університеті, де той вивчав фізику, граматику, логіку, риторику.
У 17 років своєю ерудицією Григорій викликав захоплення у придворних філософів, коли проголосив промову про логіку Аристотеля. Перед юнаком відкривалась блискуча світська кар’єра царедворця, але під впливом афонських монахів, які приїжджали до Константинополя, він відмовився від аристократичного життя і обрав тернистий шлях ченця. Близько 1316 року, коли йому було 20, Палама перебрався на Святу Гору Афон і поступив під керівництво преподобного старця Никодима, келія якого розташовувалась недалеко від монастиря Ватопед. Провівши «у пості, неспанні і безперервній молитві» більше двох років, Григорій прийняв від нього чернечий постриг.
Після смерті старця Никодима Г. Палама переселився у Лавру святого Афанасія, а через три роки перейшов в обитель Глоссію під керівництво Григорія Дріміса – «великого і знаного на той час подвижника», котрий навчив його важкому мистецтву «розумної молитви». Вона вимовляється не в голос, а про себе, і вимагає такої граничної зосередженості, яка під силу лише монахам-самітникам, суворим аскетам. Небагато ченців оволодівали цією наукою, але ті, хто її опанував, набували досвід містичного з’єднання з Богом. Такі аскети називались ісихастами (від грецького слова ἡσυχία – спокій).
Григорій Палама пізнав цю мудрість сповна і залишив опис містичного ісихастського досвіду. Найперше треба очистити душу і серце від всього земного, загасити звичайну свідомість у молитовному горінні до Бога. Це перша фаза, яку називають «шлях очищення» (via purgativa). Звільнення душі від всього земного дає змогу досягнути граничної зосередженості на головному, тобто на Господі. Це друга фаза – «шлях споглядання» (via contemplativa) – безперервна молитва, сходження розуму до Бога. Далі наступає третя фаза ісихазму – осяяння «via illuminativa» і з’єднання «uniativa».[2] Очищена душа постає перед Богом, чує «глаголи неізреченні», бачить небесне, сповнюється неземною радістю. Як писав французький середньовічний містик Бернард Клервоський, «з’єднання душі з Богом» – це «містичний шлюб» – найвищий ступінь любові. Але містичне удосконалення на цьому не завершується. Душа тимчасово розлучається з Богом для звичайного світу, «де живе не для себе, а для всіх», щоб допомагати людям у духовному зростанні для їхнього спасіння.[3]
Досвід містичного з’єднання з Господом міг би залишитись надбанням лише самих ісихастів, якби не допомогли зовнішні обставини, які були промислом Божим. Приблизно біля 1333 р. у Константинополі з’явився калабрійський монах Варлам. Продемонструвавши свої неабиякі ораторські здібності, він отримав кафедру в Константинопольському університеті і почав читати курс лекцій про богопізнання. З 1337 р. Варлам почав тісно контактувати з монахами-ісихастами, познайомився з творами ісихастських авторів: Никифора Ісихаста, Симеона Богослова Нового, Григорія Синаїта. Хоча досвід містично спілкування з Богом був давно відомий у середовищі західного чернецтва, Варлам не прийняв вчення монахів-ісихастів і виступив проти них з полемікою, називаючи їх у своїх творах «пуподушниками», брехунами і шарлатанами. Він не розумів цих дивних одиноких мовчальників, які відрікалися від світу і могли по кілька діб проводити у безперервній молитві. Справа приймала дуже гострий і принциповий характер. Афонські самітники звернулися до Палами по допомогу. Так саме життя прикликало його взятися за перо і написати в 1338–1341 рр. Дев’ять слів «Про священномовчальників» – твори, які стали з того часу невід’ємною частиною соборної свідомості Православної Церкви. Комплекс його ідей згодом отримав назву «Паламітського синтезу».
Палама довів противникам ісихазму, що є тонке розрізнення між сутністю Господа і Його енергіями, які відходять від Нього і впливають на світ. Божественну сутність для нас пізнати зовсім неможливо. Наприклад, говорячи про три лиця Святої Трійці, ми можемо лише констатувати їх однакову сутність, але в чому ця сутність для нас невідомо. Зате енергії Господа, що відходять від нього у вигляді нетоварного світла (благодаті), доступні для сприйняття людини, при чому в тим більшому ступені, чим менше залишається в її розумі і серці мирських турбот, які заглушають сприйняття цих Божих сигналів. Завдяки «Божественним енергіям», які пронизують усе, світ, не зливаючись з Богом (неосяжним по суті), стає з’єднаним з Ним, може «причащатись Йому», мати Його в собі, нескінченно зростати у близькості до Нього. Так, не пізнавши сутності Творця, людина може бути причасником Його благодаті, яку відчуває не лише ментально (душевно), але всією повнотою свого єства, як розумовою, так і фізичною. Тоді стають зрозумілими дивні слова святителя Афанасія Александрійського: «Бог став людиною, щоб людина стала Богом», – не по суті, а по благодаті. Хоча за своєю природою ми не можемо бути рівними Богу, але у милості можемо зливатися з Ним. Вчення Палами про Божественні енергії узагальнило містичний досвід попередніх аскетів-самітників. Сумісна дія людської і Божественної волі (енергії) у справі спасіння отримала у вченні Палами грецький термін «синергія».
Для тих, хто просунувся в аскетичній практиці далеко, божественні сигнали стають зримою реальністю, ісихасти з’єднуються з Богом за допомогою надприродного світла, подібного до того, який побачили апостоли Петро, Іоанн та Яків на Фаворській горі в мить Преображення Господнього. Григорій Палама повинен був дати відповідь, яку природу має це світло. Це був останній пункт його полеміки з противниками ісихазму, котрі стверджували, що фаворське світло має тварну природу і подібне до звичайного світла, яке випромінюють небесні світила. Така позиція принижувала людину. Якщо з цим погодитися, то вийде, що Господь звертається до людини на її земній мові, ніби нічого вищого вона сприйняти не здатна. Палама проголосив нетварність, нематеріальність фаворського світла. Це возвеличувало людську природу, гідну доторкнутися при відповідній підготовці до Божественної енергії.
Григорій Палама знайшов щиру підтримку у монаха Філофея Коккіна (згодом – Константинопольського патріарха) та багатьох священномовчальників Святої Гори Афон. Константинопольський собор 1341 р. прийняв вчення Палами, і засудив Варлама як єретика. Славнозвісний в історії церкви «Святогорський томос на захист священномовчальників» 1341 р. засудив всіх тих, хто заперечує таємні діяння (енергії) Духа, і став офіційним «кредо» ісихастів. У томосі йшлось про те, що всяка доброчинність і посильне наслідування Бога роблять людину, яка цього дотримується, гідною для божественного єднання. Саме ж єднання звершується благодаттю Святого Духа.[4]
У 1347 р. Григорій Палама за ревність в утвердженні православного вчення був возведений у сан архієпископа грецького міста Салоніки (Солуні). Але лише в 1350 р., коли Салоніки зайняв візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин, Палама зміг приступити до керування своєю єпархією. У наступному 1351 р. полеміка щодо природи Фаворського світла між Паламою і противниками ісихазму настільки загострилась, що у Константинополі знову скликали собор, на якому завдяки підтримці Іоанна Кантакузина засудили Варлама і його прихильників, а Григорія Паламу проголосили «захисником благочестя».
Подальші події життя Г. Палами були трагічними. У 1353 р. по дорозі до Константинополя він потрапляє в полон до піратів, продається в рабство, але й там проповідує мусульманам християнське вчення. У 1355 р. його викуповують з полону серби, у 1356 р. він повертається в Салоніки, проте жити йому залишалось недовго. 14 листопада 1359 р. Палама помер від хвороби шлунка. Останніми його словами були: «Вгору, вгору, до світла!».
[1] Григорий Палама [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravenc.ru/text/168057.html. – Заголовок з екрану.
[2] Мистицизм: теория и история [Текст] // Рос. Акад. Наук. Ин-т философии. Отв. Ред. Е.Г. Балагушкин, А.Р. Фокин. М. : ИФРАН, 2008. 203 с. – ISBN 978-5-9540-0127-3.– C. 151. Електронний ресурс. – Режим доступу: https://iphras.ru/uplfile/root/biblio/2008/Mistitsizm_1.pdf. – Заголовок з екрану.
[3] Цитата за: Энциклопедия мистицизма. – СПб., 1996. – С. 56.
[4] Святогорский томос в защиту священнобезмолствующих [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://azbyka.ru/otechnik/Grigorij_Palama/svjatogorskij-tomos/. – Заголовок з екрану.
