By 
Українська економіка досі залишається слабкою і залежною від світової кон’юнктури, а гривня – валютою хоч і красивою, але не надто надійною, лише цікавою для сезонних спекуляцій. З наближенням виборів 2019 року надії на те, що “план Маршалла для України”запрацює ще цьогоріч, розвіюються.
Усе це разом з борговими зобов’язаннями змушує Кабмін шукати гроші, просити “допомоги” у МВФ. Однак жодна програма МВФ ще не допомогла державам вийти із затяжних криз та в зазначений спосіб уникнути дефолту.
Для прикладу, після “допомоги” від МВФ дефолт був оголошений у Мексиці в 1994 році, у Росії в – 1998, в Аргентині – в 2001, в Уругваї – в 2003 році.
У березні 2015 року між МВФ і Україною була затверджена чотирирічна програма розширеного фінансування на суму приблизно 17,5 млрд доларів. Наразі МВФ надав Україні за цією програмою понад 8 млрд доларів. Зараз український уряд намагається залучити 5-й транш програми макрофінансування МВФ, а це майже 2 млрд доларів. Ці кошти необхідні для підтримання фінансової стабільності України та уникнення настання технічного дефолту – ситуації, коли країна не зможе розрахуватися за кредитними зобов’язаннями.
Нова позика і продовження співпраці з МВФ у наступному році є надважливими для керівництва держави, адже у жовтні цього року Україні доведеться погасити майже 10 млрд грн за облігаціями внутрішньої державної позики, а у наступні два роки виплатити понад 10 млрд доларів своїм зовнішнім кредиторам.
Уся ця фінансова “стабілізація”із залученням коштів МВФ (беремо в борг, щоб покривати борг) не дала відчутного прориву українській економіці. Інвестиційні ресурси не зайшли в реальний сектор економіки. Утім, як вважають фахівці, співпраця з МВФ потрібна Україні не тільки для поповнення фінансових запасів, а ще як маркер для інших інвесторів. Зокрема тих, що купують державні облігації України, коли Міністерство фінансів виходить на міжнародні ринки для зовнішніх запозичень. Тобто для зменшення вартості ресурсів на фінансових ринках, хоча вони й немалі. Японія, наприклад, залучає позики на міжнародних ринках під 0,5 % річних, тоді як Мінфін узяв 800 млн доларів під 9,2 %.
Якщо ж не залучати “допомогу” МВФ, то, як стверджують прихильники монетарної політики, Україна буде неспроможною виплачувати державні борги, відбудеться девальвація валюти, зростання інфляції та падіння добробуту населення. Зрозуміло, що така перспектива підмочить рейтинги для одних претендентів у виборчих перегонах, і дасть підстави різко критикувати іншим (опозиції).
З квітня 2017 року, коли Україна отримала 1 млрд доларів кредиту, розмови про хронічне недовиконання наших зобов’язань не вщухають. Тому МВФ встановив нові вимоги для цьогорічного траншу: створення Антикорупційного суду та підвищення ціни на газ для населення (тобто встановлення ціни виключно за ринковою формулою). Першу вимогу насилу спромоглися виконати, навколо другої й досі палкі суперечки, бо проблема тут не так економічна, як політична.
За півроку до президентських та за рік до парламентських виборів перерахунок газових цін за ринковими умовами означатиме їхнє автоматичне підвищення. Стверджують, начебто на 60 %, а колишній очільник регулятора[1] Дмитро Вовк заявив, що тарифи на газ зростуть аж на 70%. Зрозуміло, що це боляче вдарить по електорату і відіб’ється відповідним чином на рейтингах політиків. І тому ніхто із них не хоче бути крайнім.
6 вересня у Києві розпочала роботу місія МВФ, яка перебуватиме в столиці до 19 вересня 2018 року. Під час візиту представники місії обговорюватимуть останні економічні події й економічну політику. Вже відбулися перші зустрічі – між головою місії Роном ван Роденом та прем’єр-міністром України Володимиром Гройсманом, а також з керівництвом Нацбанку та Мінфіну.
Про що йдеться під час таких зустрічей – здогадатись неважко. МВФ вимагає підвищити ціну на газ для населення до рівня імпортного паритету, за яким паливо отримує промисловість. А це приблизно 11 тисяч гривень за тисячу кубометрів проти нинішньої ціни у 6 900 гривень[2].
Напередодні візиту місії до Києва уряд відклав рішення про підвищення цін на газ для населення до жовтня 2018 року. Напевно, якби уряд піднімав тарифи на газ упродовж кількох років з відповідним зниженням ціни для промисловості, то й бюджет від цього б не постраждав і МВФ залишився б обеззброєний. Нинішнє намагання Кабміну “реструктурувати” частинами підвищення цін на газ МВФ не сприймає, а відтак залишається сподіватися, що пільги і субсидії на газ для населення з підвищенням “мінімалки” компенсують очікувані витрати для збіднілого населення і, відповідно, політичні втрати для управлінського істеблішменту.
Станом на 1 липня 2018-го борги по наданню населенню пільг і субсидій на оплату житлово-комунальних послуг становили 8,3 млрд гривень. Водночас 60% з них були прострочені, а загальний рівень фінансування субсидій з держбюджету за 7 місяців цього року становить 77%. Борги населення за комуналку перевалили за 44 млрд грн. Припустимо, що ціна на газ зросте на 60%, як того вимагає МВФ, то на субсидії потрібно буде вже не 70, а 114 млрд грн. Різниця становить 44 млрд грн., або ж 1,6 млрд доларів.
Отже, український уряд у дуже непростій ситуації. Це політичний цуґцванґ – безпорадне становище, коли будь-який хід суттєво погіршує позиції або навіть призводить до програшу партії. Та все ж, почекаємо кінця перемовин.
Примітка:
Скілла і Харібда — міфологічні монстри у моряцьких легендах та давньогрецькій міфології. Між Скіллою і Харібдою – крилатий вислів, що означає опинитись у ситуації, коли маєш обрати між двома можливими діями, проте обидві небезпечні або неприємні; потрапити в небезпеку, що загрожує звідусіль.
[1]Національна комісія, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
[2]Укрінофм: Переговори МВФ та України: вранці формула – ввечері гроші
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
