By Сьогодні кожен з упевненістю може сказати, що не маємо твердого каменю під ногами у нашій державі, де б інтелігенція могла вільно дихати, працювати, творити. Ейфорія минулого десятиріччя вивітрилась, що найболючіше вразило українські патріотичні сили, які залучились до загальної справи національного гарту і виховання. У 90-х роках минулого століття здавалось, що засвітить сонце свободи і проблеми відійдуть на задній план, проте інтелігенція зустрілась з багатьма проблемами, зокрема з псевдонаукою, яку створила радянська пропаганда.
За століття експансії російські українофоби завдали великої нищівної шкоди українській історії та українській мові. Натомість вже радянська експансія підірвала розвиток української мови зсередини, тобто її коріння, руйнуючи мовну поведінку українця, руйнуючи його національну свідомість. Суржикізація української мови – так можна було б назвати XXстоліття. Штучно створена мовна мішанина як гібрид і сплав двох мов з варварським підходом до національної справи, виявилася досить живуча, адже вже кілька поколінь куштує його небезпечні плоди навіть, не підозрюючи про негативні наслідки.
Суржик напрочуд живучий. Сліди його мовних покручів спостерігаємо не тільки на побутовому рівні, а й на вищому, законодавчому, бо з телеекранів лунають штучно створені слова, фрази, які багатьом здаються рідними та близькими. Коли б зібрати їх разом, то, мабуть, можна створити величезну енциклопедію та заснувати новий розділ у лінгвістиці. Суржик живий у наших генах, тому нам важко його позбутися, бо для нас це буденне явище, з яким навіть найзапеклішим мовним педантам боротися важко. Все ж на поверхню виривається покручене, понівечене слово, оскільки українській мові довелося пережити багато заборон і відчути на собі модерні форми лінгвоциду – штучно створені міфи про українську мову як другорядну чи вторинну.
На заваді молодих інтелектуалів стоїть псевдонаука, яка руйнує нашу свідомість. Адже “сотня” радянської інтелігенції із зламаною психікою, що виховувалась на засадах соціально-утопічної міфології, і досі не знайшла собі місця в житті, бо не може адаптуватися до фактів правдивої історії. В багатьох школах вчителі та учні досі послуговуються плодами історичної псевдонауки, руйнуючи дитячу психіку.
Апологетика української мови – явище, яке виникло в мовному середовищі внаслідок того, що ми, українці, як нація, спільнота, народ не мали своєї держави, втративши соборність своїх земель. Відсутність у незалежній державі єдиної національної ідеї, коли українська мова у внутрішньому житті відігравала б вирішальну роль, підриває корені нашого патріотизму. І це є методи модерного лінгвоциду російських імперіалістів.
Російська пропаганда поширює думку, що можна бути українським патріотом без знання української мови, бути російськомовним українцем. Але це абсурд. У європейських країнах немає значення якого походження людина, та державна мова й історія – понад усе.
Прикро, але російська пропаганда намагається закинути нам ворожі мовні форми, які насправді є нашими, українськими. Відоме слово «хохол», яке вживається як приниження чи лайливе, насправді є словом тюркського походження і означає «сини неба» – так тюркські племена називали русинів-українців. Звертання: пане товаришу, пані товаришко – не радянське, а козацьке (на багатьох козацьких могилах є такі написи), натомість «громадянко» походить від українських громад, а не від радянського періоду; звертання «женщина» використовувалось на початку ХІХ століття у боротьбі жінок за свої права, що спостерігаємо у багатьох працях Наталі Кобринської, проте ця форма використовувалась тільки як історична. Інша річ: ім’я та по-батькові, яке не існує у світовій та українській мовній традиції, теж не можна назвати російським витвором. Ім’ям та по-батькові на Русі називали себе князі, щоб вказати на свою династію і відомих предків, адже простолюдини називали себе на ім’я і вказували місцевість, звідки походять.
Росіяни створили міф про «русичів» як про поетичну форму мешканців Русі. Прикро, бо російська пропаганда вказує, що цей етнонім використовується у «Слові о полку Ігоревім», але це неправда. Такого етноніму ніколи не було, зате існували: «русини» та «рутени». Сучасний російський кінематограф вперто використовує цей етнонім, зокрема у фільмі «Золота орда» 2018 року. Але саме в цьому фільмі, попри пропагандистські міфологеми, яскраво продемонстроване співробітництво московських князів з монголо-татарами (прислужництво, зрада, покірність, підлещування).
Окрім апологетики української мови, маємо ще напрям – екології національної мови, який повинен стати провідним напрямом у мовознавстві та складовою сучасної національної ідеї. Поряд з тим, потрібно шукати історичну правду, щоб перемогти псевдонауку. В тій нелегкій боротьбі українських патріотів потрібно бути пильними, щоб відстежувати модерні форми лінгвоциду та псевдонауки російських українофобів.
Кожен з нас повинен докласти максимальних зусиль, щоб очистити рідну мову від покручів та суржиків. Для виконання цього завдання потрібно боротися за екологію української мови від особистісного до державного рівнів, відновити історичну справедливість та популяризувати рідну мову серед російськомовного населення України, адже воно просто «зросійщене», та не російське.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
