By 
Початок третього тисячоліття ознаменував прискорене формування міжнародних ринків, “вільний рух” капіталів, збільшення потоків інформації, розширення наднаціональних фінансових, економічних і політичних інститутів, які мали б згуртувати народи і країни в глобальну цілісність. Та згодом з’ясувалося, що глобалізація не тільки руйнує, а й уніфікує планетарну ієрархію народів і націй. Суперечності між різними етносами, державами, регіональними спільнотами не зникають, а загострюються.
Економічні чи політичні показники не спроможні відобразити розвиток держави цілком. Як слушно зауважив український вчений Степан Злупко, “…в умовах надмірної глорифікації концепція сталого розвитку, прийнята в 1992 р. на конференції в Ріо-де-Жанейро, оперує категоріями збалансованості виробництва і природних ресурсів, передбачає збереження довкілля за допомогою цінових, правових та інших механізмів, переважно державної чи глобальної політики, позбавляючи головного – людської душі, моральних, національних почуттів, віковічного тепла, яке єднає людину з її природним довкіллям”[1].
При визначенні рівня розвитку держави поза увагою залишається фантазія, інтуїція, відчуття, а також мисленнєві засоби, що є найбільш тонкими і точними інструментами пізнання. Впродовж останніх 5-ти років патріотичні гасла не припиняють будити українців. Що стоїть за цими словами і чому вони так позитивно впливають на суспільство? Чого лише вартий вигук “Слава Україні!” з уст хорватів Д. Віди та О. Вукоєвича після перемоги над збірною Росії з футболу.
Однак, якщо самоідентифікація за допомогою гасел ще зрозуміла, то чим вмотивована європейська інтеграція? Ймовірно, що це симбіоз історичної пам’яті України про “віхи її поступу”; економічного розвитку; пошуку балансу ресурсів; національної безпеки; збереження культурно-духовних надбань; соціальних стандартів тощо. Яких же цінностей не вистачає нам на у цьому виборі?
Україна має демократичні цінності: закони, права та обов’язки, свободу, рівність, справедливість. Демократія також є частиною європейських цінностей, що базуються на традиціях європейського гуманізму (самоцінність людини, свободи, її волі і діяльності). Є у нас і християнські цінності – принцип внутрішньої духовної свободи людини, що не визначається соціальним станом.
Та попри все це, Україна досі не може вийти зі сфери впливу Росії. Хоча ми об’єднані морально-етичними цінностями та завданням євроінтеграції, московські спецслужби, збагнувши, що для “м’якого” загарбання української території потрібна не стабільність, а внутрішні конфлікти, перманентно розпалюють ворожнечу всередині України.
Для Кремля наша європейська стратегія означає остаточне розлучення з Росією, а тому й виховання нових поколінь українців в антиросійському дусі. Через свої підприємства Москва намагається поновити втрачений контроль над економікою України та всіма маршрутами транзиту енергоресурсів в Європу, як це було в часи СРСР.
У середині липня цього року президент Росії Володимир Путін на зустрічі з очільником США Дональдом Трампом у Гельсінкі заявив, що не залишить без уваги транзитний газопровід “Уренгой-Ужгород”. Для Москви Україна й надалі є однією з перших мішеней, наріжним каменем в реанімації імперської Росії.
Нині нам найперше необхідно інтегрувати українця в Україну ще до вступу в ЄС. Для цього потрібно враховувати не лише економічно-матеріальні, а й морально-етичні чинники розвитку країни. У гуманітарно-освітній сфері насамперед потрібно відмовитися від старих ідеологічних догм та їхніх основних проповідників, виробити історичний та культурний тип українця, захистити його у власній країні.
[1] Злупко С.М. Екогомологія – новий науковий напрямок сучасності (причини і умови формування) // Регіональна економіка. – 2004. – №3 (33), с.35
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
