By 
У системі механізмів та інструментів реалізації імперських інтересів не останнє місце належить енергетичним ресурсам. Маючи такий величезний енергетичний потенціал, Кремль здебільшого застосовує його в геостратегічних інтересах. Газові атаки[1] (в прямому і переносному значенні) якнайкраще характеризують методи Кремля, для якого власне населення, як і мешканці інших країн, є лиш об’єктом демонстрації сили.
Газовими атаками Росія випробовує на міць не тільки своїх сусідів, а й Європу. Найбільше занепокоєні ті країни ЄС, які майже половину свого газу отримують з Росії – Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди та Австрія. Російський газ забезпечує 25-33% потреб всього Євросоюзу. Зрозуміло, що Росія, позиціонуючи себе як величезна ядерна держава, не перестане нехтувати будь-яким доступним ресурсом, що може завдати шкоди іншим країнам.
Думки щодо перспектив співпраці з Москвою у країн ЄС різні. Бізнесові кола Німеччини, Франції, Італії та Австрії намагаються, всупереч США, зняти санкції з Кремля, мотивуючи це проблемами енергетичної безпеки (втрата прибутків), водночас Польща підкреслює, що запровадження “Північного потоку” було стратегічною помилкою, а “Північний потік-2”, який уже постав реальним проектом, завдасть шкоди не тільки навколишньому середовищу, а й спричинить втрату енергетичної та економічної безпеки, а згодом і державного суверенітету. Окрім Польщі, противниками проекту є Данія та країни Балтії. Вони стверджують, що “Північний потік-2” збільшить залежність ЄС від “Газпрому”, який вже постачає майже третину газу в ЄС.
Президент Польщі Анджей Дуда 13 грудня 2017 року на спільному брифінгу з президентом України Петром Порошенком у Харкові сказав: “Позиція Польщі щодо питання “Північного потоку-2» незмінна. Ми абсолютно проти цієї інвестиції, ми вважаємо, що вона зневажає європейські норми, що вона проти інтересів Європейського Союзу і тут наші позиції від самого початку однозначні, ідентичні й незмінні”[2]. Зі свого боку Петро Порошенко підкреслив, що “Північний потік-2” – “це загроза не лише для енергетичної безпеки України чи Польщі. Це загроза для енергетичної безпеки всієї Європи. Це абсолютно політичний проект”.
“Північний потік-2” передбачає будівництво двох гілок газопроводу, що оминають Україну, від узбережжя Росії через Балтійське море до Німеччини. Компанія “Nord Stream-2 AG”, що займається плануванням будівництва, цілком належить російському “Газпрому”. Половину вартості газопроводу повинні профінансувати п’ять європейських нафтогазових компаній – Shell, OMV, Engie, Uniper і Wintershall.
Згідно з розрахунками експертів аналітичного центру REKK, поставки газу через “Північний потік-2” можуть призвести до збільшення розриву між цінами на газ у Західній і Східній Європі до 2020 року. Хоча різні ціни на газ є й сьогодні: Німеччина та Франція сплачують 371 долар за 1000 м3 газу, а Болгарія – 501 долар, Чехія – 503 долари, Польща – 525 доларів.
Проект “Північний потік-2” отримав перший частковий дозвіл у Німеччині. Влада федеральної землі Мекленбург-Передня Померанія схвалила будівництво газопроводу. Гірниче управління німецького міста Штральзунд також дозволило будівництво “Північного потоку-2”. Німеччина, головний бенефіціар проекту, підтримує будівництво газопроводу з економічних міркувань, заявивши, що він додасть ресурсів на ринок і знизить ціни.
Консорціум “Nord Stream” – це дочірня компанія “Газпрому”, розміщена у Швейцарії. Маршрут майбутнього газопроводу пройде через економічні зони Фінляндії та Швеції, а також через 139 км територіальних вод Данії, зосереджуючи майже весь експорт російського газу до Європи на одному маршруті.
Всесвітній фонд дикої природи (WWF) і Союз охорони природи Німеччини (NABU) закликали канцлера Німеччини Ангелу Меркель, голову ХСС Горста Зеєгофера і лідера СДПН Мартіна Шульца заборонити будівництво газопроводу. Фахівці NABU і WWF вважають, що “Північний потік-2” є глухим кутом для боротьби зі змінами клімату, загрожує крихкій екосистемі Балтійського моря і руйнує солідарність та довіру в рамках Європейського Союзу.
Однак що візьме гору: сталий розвиток, екологія, збереження клімату чи невгамовна жадібність та прагнення наживи? Відповідь очевидна – гроші.
[1] Дмитро Гомон. 15 років тому після штурму Норд-Осту загинуло 130 людей. Питання, які залишились до російської влади
[2] Інтерфакс-Україна: “Північний потік-2” становить загрозу для енергобезпеки Європи та нехтує європейськими нормами
