Мистецтво як безлад 

У 2012 році Михайло Тамойкін, кримчанин із двома паспортами, який згодом мігрував у Канаду, а зараз алеживе в Литві, отримав контракт від української поліції (це все з його слів) на аналіз та оцінювання скарбів, зокрема рідкісних антикварних виробів. Тоді він нібито був директором Науково-дослідного інституту стандартизації, атестації та ліцензування в галузі культури. Усі предмети були частиною кримінальної справи, і Тамойкін каже, що передав 24 томи звітів до Головного слідчого управління МВС України. У статті на World Art News він пише, що нещодавно дізнався, що всі матеріали цього розслідування були видалені, а багато із цих предметів таємничим чином з’явилися в Європі. Одним із таких предметів, за його словами, був золотий шолом епохи Олександра Македонського вартістю понад 30 мільйонів доларів. На сайті “Антикор” можна дізнатися, що пан Тамойкін є фаховим аферистом, який продає твори мистецтва європейським музеям і активно обманює приватних колекціонерів. У 2021 році на World Art News він розповідав, що є професором і що його викрали у 2015-му терористи. Дуже це все схоже на карколомну наукову кар’єру іншого “поважного пана” — Іллі Киви.

Чому я згадую якогось пана Тамойкіна? Бо мистецтво й тероризм здаються різними світами, але те, що більшість людей сприймає як спадщину й культуру, злочинні організації вважають лише готівкою. Готівкою, яку важко відстежити й дуже легко непомітно перемістити через будь-які кордони будь-якої країни. 

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років правоохоронні органи в різних країнах розпочали глобальну боротьбу з організованою злочинністю, яка сьогодні переросла у війну з тероризмом. Частиною стратегії було припинення руху незаконних грошових потоків. Уряди встановили ліміт — понад 10 000 доларів готівки потрібно було декларувати на всіх пунктах перетину кордону. Банки мали повідомляти уряду про всі вхідні перекази, що перевищували цю суму. Обов’язковим стало договірне обґрунтування та докладна інформація про відправника та одержувача. Більшість людей, однак, не побачила переваг цієї нової політики, сприймаючи її як неприємність і порушення своїх прав. Згодом, у 2001-му, світ став свідком найбільшого терористичного акту в США. За задумом, стратегією і виконанням цього теракту стояли гроші Аль-Каїди, які стікалися з різних куточків світу безпосередньо до Сполучених Штатів. Саме тут у гру вступає артринок, бо, як один з останніх нерегульованих ринків на планеті, він є успішним притулком для непримітних угод, підкилимних домовленостей, тіньової клієнтури та великих грошей.

Ідеться про висококласні рухомі культурні цінності, що складаються з творів мистецтва, антикваріату й об’єктів колекціонування, тобто про предмети, які суттєво перевищують планку в 100 000 доларів. Таких творів ніколи не буде бракувати, бо з останнім ажіотажем на сучасне мистецтво артринок буквально перетворився на фабрику. Твори сучасного мистецтва б’ють багатомільйонні рекорди на провідних аукціонах у всьому світі. Це надзвичайно цінні, високоліквідні, легкі у виготовленні та купівлі об’єкти, що їх митники та прикордонники не розглядають як особливо цінні предмети. Річ у тім, що митники не навчені відрізняти цінні твори мистецтва та антикваріату від нецінних, тому часто дають цим об’єктам зелене світло на всіх пунктах в’їзду в країну. Коли один антикварний предмет легко може коштувати набагато більше, ніж десять кілограмів героїну, можна зрозуміти всю небезпеку, яку несе в собі цей товар. Гроші, отримані від продажу таких творів мистецтва, можуть утримувати цілі терористичні групи, і їх буде важко відстежити і вчасно ідентифікувати, щоб запобігти інциденту.

Є десятки способів ввезення товарів до певної країни: від відвертого хабарництва до використання політичної пошти корумпованих іноземних дипломатів, однак контрабанда не є справжньою проблемою. Хоча легко покласти провину виключно на органи охорони кордону, контрабанда — це давній бізнес, тому що жорсткішими є наші кордони, то більш винахідливими стають контрабандисти. Звичайно, митниця має реагувати на цю загрозу, впроваджуючи додаткову мистецьку освіту для своїх співробітників, але це лише частина рішення. Щоб зрозуміти цю проблему, владі потрібно звернутися до джерела, де все починається і закінчується — до місць купівлі-продажу. За допомогою належного регулювання можна ефективно зупинити майже всі кримінальні інциденти, не даючи їм розвиватися далі. З огляду на нерегульованість артринку, це справжній незвіданий Дикий Захід. На практиці правила світового артринку доволі ліберальні, а ті регулювання, що існують, є розпливчастими або такими, що не підлягають виконанню. Для злочинних і терористичних організацій це квітучий рай для відмивання і переміщення великих сум грошей легально й без ризику. Достатньо набрати в Google щось типу “нерегульований артринок”, щоб відчути всю глибину проблеми та кількість скарг від людей, яких обдурили такі Тамойкіни.

 Прозорість і мистецтво — це як дві полярні протилежності, бо всі аукціонні будинки, галереї та дилери, зокрема й найбільші та найвідоміші у світі, дозволяють повну анонімність покупця і продавця під приводом того, що вони цінують приватність своїх клієнтів. Це створює дуже сприятливу ситуацію для терористів і шахраїв, якою вони користуються. Ті, хто бачив предмети дорогого мистецтва, що продаються на світових аукціонах, могли помітити, що в 90 % випадків покупця і продавця ніколи не розкривають. В інформаційному повідомленні буде написано щось на кшталт: “Твір продано до приватної колекції”. Часто навіть на аукціоні не знають, хто є справжнім покупцем і продавцем. Якщо хтось спостерігає за аукціоном високого класу в прямому ефірі, то помітить, що біля телефонів у спеціально відведеному місці стоїть кілька агентів, які роблять ставки від імені покупця.

Майже всі об’єкти, що мають велику цінність і доступні для людей, потребують належного документування та реєстрації. Будинок, автомобіль, яхта чи літак — це одні з найдорожчих інвестицій, які люди роблять у своєму житті. І все-таки один витвір мистецтва, антикварний об’єкт чи колекційний предмет може бути ціннішим за всі ці речі разом узяті, не маючи при цьому жодних документів, реєстрації та звітності. До дорогих предметів мистецтва, антикваріату та колекціонування потрібно ставитися так само, як і до автомобіля — з належною реєстрацією, документацією, оцінюванням та ідентифікацією, і все це має здійснювати певна державна агенція, яка відповідає за цей сектор економіки. Така агенція може бути створена для нагляду за всіма аспектами рухомих культурних цінностей із моменту їх створення, появи на ринку, виставлення на продаж, імпорту, передачі чи продажу. Зараз експерти говорять про те, що необхідно створити національні та міжнародні мистецькі бази даних, налагодити тісну міжнародну співпрацю. Якщо дорогим мистецтвом почнуть опікуватисятак само, як автомобілями, якісь спеціальні департаменти, то артринок стане набагато прозорішим. І ми не будемо обурюватися щоразу, коли нам показують крадені трипільські горщики з “приватної колекції”.