На що здатні “хороші росіяни”?

На що здатні “хороші росіяни”?

Україна не оминає шансу повалити путінський режим, користуючись численними внутрішньоросійськими суперечностями й невдоволенням росіян, але далі кількох конференцій російської опозиції та рейдів у прикордоння Бєлгородщини справа поки що не пішла.

Можна довго дискутувати, чи є “хороші росіяни”, чи всі вони однаково імперіалісти, але очевидно одне: ЗСУ буде складно вдарити в серце РФ і переламати хребет путінському режиму. Тож значно ефективніше доручити цю справу невдоволеним росіянам. Замість поняття “хороші росіяни” варто використовувати “корисні росіяни”, що здатні ослабити кремлівську диктатуру. На короткий момент навіть російський військовий злочинець Євгеній Пригожин став таким, але не зумів скористатися історичним шансом. Тож ті недалекоглядні українці, які сьогодні таврують усіх росіян, не усвідомлюють, що завтра можуть донатити на допомогу якимось сизранським повстанцям чи сепаратистам, які воюватимуть проти Москви.

Попри те, що розвал Росії не стоїть на порядку денному наших західних партнерів, які такого сценарію бояться, Україна власними силами дещо робить для просування “російської повістки”. Зокрема, у травні у Львові відбувся “Форум російської опозиції”, на якому постало кардинальне завдання — пов’язати підрозділи російського спротиву й опозиції. За словами опозиціонера та ексдепутата Держдуми РФ Іллі Пономарьова, політична опозиція та бойові підрозділи вирішили створити постійну організаційну структуру для підтримання силового опору путінському режиму.

Однак ефективність “російського козиря” для України залишається сумнівною. Теперішня російська опозиція як незалежна політична сила у РФ повністю знищена. Більш-менш помітні російські активісти, як-от Марк Фєйґін чи Міхаіл Ходорковскій, виїхали за кордон і перебувають на утриманні іноземних грантодавців, які не полишають надії, що ці “демократичні росіяни” колись змінять Росію. Частину російських демократів утримує Україна — переважно як суто символічну карту. Іронія історії полягає в тому, що російським лібералам, які колись вчили українців демократії та політтехнологій, і не снилося, що їхніми спонсорами й кураторами будуть “хохли”.

Але російські опозиціонери здебільшого перестали бути інфлуєнсерами на території Росії. Переважна більшість їхніх підписників — не мешканці РФ, а російські емігранти на Заході й українці, яких чомусь непропорційно багато. За старою малоросійською звичкою наші співвітчизники цікавляться, що скажуть про нас і нашу війну Андрєй Піонтковскій, Маша Гессен, Єкатєріна Шульман чи Марк Солонін. Російські демократи й далі продають українській і західній аудиторії свою “важливість” та створюють враження наближеності до інсайдів кремлівської політики. Але ніхто з них не був у Кремлі мінімум десятиліття, а ті “інсайди”, які їм підкидають “джерела”, у кращому разі можуть бути витвором уяви заради збереження запрошень на ефіри, а в гіршому — інфовкидами ФСБ, яка активно працює в опозиційному середовищі.

Російську політичну опозицію давно називають “збитими льотчиками”, яким залишилося лише імітувати “експертність”, щоб отримувати західні гранти від тих, хто досі вбачає в них потенційно впливових політиків. Їхня здатність підняти у РФ революцію є більш ніж сумнівною. Набагато більшої шкоди путінському режиму могли б завдати народи Азії та Кавказу, якби отримували хоча б половину фінансування “хароших русских”. Наприклад, після теракту в “Крокусі” у РФ почалися переслідування таджиків, яких сотні тисяч у Москві і яким є за що не любити своїх російських панів.

Російський опозиційний “силовий блок” — добробати — також не здобув підстав для ефективної діяльності. Бійці “Російського добровольчого корпусу” та легіону “Свобода Росії” декілька разів заходили на територію РФ і захопили кілька населених пунктів, зокрема райцентр Шебекіно.  21 серпня 2022 року в Ірпені було підписано декларацію про політичне об’єднання легіону “Свобода Росії”, Національної республіканської армії та РДК і створення спільного політичного центру, який очолив російський опозиційний політик в Україні Ілля Пономарьов. Задекларована чисельність РДК — 1200 осіб, “Свободи Росії” — до 1 тис., Сибірського батальйону, що комплектується представниками корінних народів Росії, — 60 осіб. Підрозділи формуються з етнічних росіян, які живуть на території України, російських емігрантів із РФ та інших європейських країн, політичних активістів із правого руху Росії, а також полонених російських військовослужбовців.

Але щоразу військова операція України та території РФ не тривала довше кількох днів, а російські добровольці відходили. Метою чергового рейду на територію Бєлгородщини в травні 2023 року було оголошено створення “смуги безпеки” на кордоні з Україною, але підрозділ зазнав втрат і відступив. Замість анонсованої “смуги безпеки” в Бєлгородській області, війська путінського режиму окуповують Харківщину, просуваючись щодня територіями декількох сіл.

Проблемою є і те, що російські добровольці між собою ворогують. Спікер легіону “Свобода Росії” на позивний Цезар називає РДК “бізнес-проєктом”, зневажає його лідера Капустіна і стверджує, що воювати там ніхто не вміє. В Україні дуже б хотіли розхитати РФ російськими добровольцями, але за три роки війни ефект був переважно символічним.

Проте головна причина такого становища полягає в небажанні західних союзників і спонсорів підтримувати російських добровольців. Коли під час рейду РДК на Бєлгородщину на відеокадрах помітили західні гвинтівки, Бельгія та інші країни висловили протест проти використання їхньої зброї на території РФ. РДК є офіційним підрозділом ЗСУ, і на Заході не хотіли б бути причетними до організації вторгнення у Росію. Тоді Україна виправдалася і пояснила таку ситуацію “двічі затрофеєною зброєю”, яку РДК забрали в росіян, але стало зрозуміло, що неможливо звільняти Росію з такими обмеженими можливостями.

Очевидно, західні занепокоєння є головною причиною, чому рейди російських добровольців не стали більш масштабними. Зважаючи на колосальну залежність України від західних озброєнь, грошей, підготовки й розвідданих, ЗСУ не можуть діяти цілком самостійно, особливо якщо після порушення прохань союзників допомога може припинитися. Західні партнери застосовують у нашій екзистенційній війні з агресором “контроль ескалації”, який не передбачає знищення чи навіть суттєвого ослаблення агресора. Здається, Захід вважає загрозою навіть революцію у РФ, яка, як і минулі, може викликати хвилю сепаратизму та розколоти імперію.

Захід і далі ворогує з Москвою так, щоб шматками ослабленого російського ведмедя не поживився китайський дракон. За такою логікою, Росію треба зберегти цілою, щоб ресурси Сибіру не перетворили Китай, окрім військово-економічної суперпотуги, ще й на енергетичну супердержаву, яка триматиме Європу в нафтогазовій залежності, не маючи потреби в західних технологіях, як зараз РФ. Навіть окупацію України Росією Вашингтон вважає для себе меншою проблемою, ніж поглинення російського Сибіру Китаєм і виникнення величезної азійської імперії від Чукотки до Індії, з якою Штати бояться зіткнутися в бою.

Тож підтримка звільнення російських народів від кремлівського режиму та реальне ослаблення РФ сьогодні залишаються нішею небагатьох українських ентузіастів та ідеями, які чекають, коли на них звернуть увагу західні партнери, якщо ситуація раптом зміниться.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ