By 
Сучасна модель зовнішньої політики України побудована на двох взаємопов’язаних шляхах її поступового входження до нової європейської спільноти: інтеграції до європейських і євроатлантичних структур та співпраці з державами Центрально-Східної Європи.
Щоб утвердитися як європейська держава, Україні потрібно зміцнити зв’язки з країнами Центральної Європи та її регіональними організаціями. На жаль, цей процес відбувається доволі повільно, оскільки офіційні діячі цих країн продовжують заперечувати належність України до центральноєвропейських держав. Також вони побоюються, що членство України може зруйнувати згуртованість об’єднань та ускладнити відносини з РФ. До того ж українська економіка менш розвинена, ніж у країнах Центральної Європи. Разом з тим транскордонне співробітництво зберігає значний потенціал для України, яка має спільний кордон із членами ЄС.
Оскільки інтегрувати всю територію України до ЄС одразу неможливо, поступова євровходження окремих регіонів є ефективнішим інструментом. Функцію “інтегратора” України до Європи повинні виконувати західноукраїнські області, а “полігонами” для інтеграційних дій можуть бути існуючі регіони (“Карпатський”, “Верхній Прут”, “Буг”, “Нижній Дунай”). Ані Україна, ні наші сусіди не хочуть, щоб майбутній східній кордон ЄС (водночас і західний кордон України) поділив Європу на дві частини. Тому ми можемо через розвиток транскордонної співпраці реалізувати пріоритетний напрямок зовнішньої політики.
ЄС та НАТО зацікавлені в демократичному та ринковому поступові всіх європейських держав, тому будуть йому сприяти. Для цього необхідно створити низку форм різнорівневої інтеграції та інституалізованої кооперації й поглибити вже існуючі форми співпраці (аграрну та зовнішньоторговельну політику, а також сфери наукових досліджень і технологій, освіти, екології та соціальної політики). Своєрідність української ситуації в регіоні ЦСЄ полягає в особливостях історичного розвитку країни. Оскільки європейськими можна назвати території, які належать до Європи, то Західна Україна цілком аргументовано може претендувати на таке звання.
Як не парадоксально, та наші західні сусіди зацікавлені більше в інтеграційному процесі, ніж в успішному результаті. На тлі економічної сплячки України держави ЄС живуть краще і спокійніше. Водночас повна інтеграція нашої держави спричинила б для інших країн ЦСЄ нові проблеми, наприклад, фактор дешевшої робочої сили з України на легальному рівні. Та все ж існує низка факторів, які б могли пришвидшити зближення України та ЄС.
Українська дипломатія не повинна оглядатись на потужні кроки Росії, а демонструвати свою готовність до боротьби з тероризмом в інтересах всієї Європи. Країна має виявляти більше самостійності у власних діях, мати незалежний та вигідний алгоритм вступу до ЄС, пам’ятаючи, що Захід не поважає інтереси чужих сателітів. Якщо Європа та США сьогодні не зацікавлені здати Україну, Прибалтику, Центральну Азію у простір політичних інтересів Росії, то наше майбутнє залежить від сьогоднішньої цілеспрямованої активності.
Сьогодні недоцільно надавати очевидну перевагу певному векторові політики: чи у напрямі США, чи ЄС. Якщо стратегічно для України вигідніші контакти з Америкою, то тактично ми все ж повинні орієнтуватись на зв’язки з ЄС, щоб не бути ізольованими від загальноєвропейських інтеграційних процесів. Україні також потрібно підтримати процес відродження поняття “політичного простору ЦЄ”. Це б розвіяло будь–які сумніви стосовно нашої приналежності до Європи.
Важливою є також інформація про Україну у світі. Всім компетентним офіційним органам та громадським організаціям за кордоном необхідно відстоювати цивілізовані позиції нашої держави, об’єктивні інформаційні потоки, запинивши дискримінаційні намагання окремих політичних кіл. Для цього слід напрацювати систему заходів для оперативного отримання й аналізу інформації про Україну в світі та дозованого спрямованого пересилання її за кордон з метою формування позитивного іміджу України.
У новому європейському порядку Україні слід передбачити економічні, законодавчі, екологічні та гуманітарні передумови майбутнього співробітництва. Не залежно від того, як скоро наша держава наблизиться до реального вступу в ЄС, ми повинні адаптувати власне технічне законодавство до європейських норм і провести переговори про взаємне визнання результатів сертифікаційних та адаптивних процедур ЄС і України, інакше це негативно вплине на наші експортні можливості.
Через те, що після розширення ЄС припинили діяти угоди про вільну торгівлю між Україною та Балтією, нашій державі потрібно підписати аналогічні договори з Грузією, Азербайджаном, Вірменією, Молдовою і навіть Туреччиною. Нам також слід приділити особливу увагу лібералізації торгівлі, посилити контроль над нею, адже вільна торгівля вигідна тільки сильним економікам.
Україні слід жорсткіше контролювати економічні взаємини з Росією, зробити їх вигідними для нашої держави після повернення анексованого Криму та реінтеграції східних територій.
Доцільно надавати державну підтримку розвиткові регіональної інфраструктури для активного залучення областей України до співпраці в рамках діючих та майбутніх Єврорегіонів. Варто також створити пільговий режим для малого бізнесу за зразком адміністрації підприємництва в США.
Україні потрібно адаптувати сільськогосподарське виробництво до європейських стандартів, демонструвати особливе піклування про навколишнє середовище, створювати оптимальні автономні системи екологічного захисту в прикордонних регіонах, не допускати ввезення забруднених продуктів тощо.
Для стимулювання інтересу європейців до України потрібно створити конкурентоспроможний туристичний продукт та просувати його на західний ринок з відповідною інформаційною та рекламною підтримкою.
Загалом наближення ЄС до наших кордонів зміцнює вплив європейської спільноти на Україну. Однак чи завжди такі дії узгоджені з національними цінностями й інтересами нашої країни? Це лише одна з багатьох проблем, які ще повинен вирішити політичний істеблішмент України.
