By 
Тема виборів з’явилася в українському інформаційному просторі навесні. Політичні сили почали замовляти соціологам дослідження громадської підтримки й вже начебто розгорнули виборчі штаби, щоб готуватися до виборів… Але поки триває війна, жодного голосування бути не може, а політична гризня всередині країни ніяк ЗСУ не допоможе, а радше навпаки.
Апокаліпсис скасовується
Дискусії викликали нещодавні апокаліптичні прогнози керівника соціологічної групи “Рейтинг” Олексія Антиповича про те, що “ця держава просто в тартарари розвалиться”, якщо президент Володимир Зеленський не піде на вибори. На думку соціолога, якщо нинішній очільник держави не збирається балотуватися на другий президентський термін, то йому “треба вже зараз готувати наступника”.
Антипович говорить про “вакуум національної політики” й “порожнечу” в рейтингах довіри, де, щоправда, крім Зеленського, є ще й Валерій Залужний.
Насправді дещо дивною є зацикленість саме на особі президента, адже Україна — не Росія, а український президент — не єдиний і не всевладний “цар”, без “сильної руки” якого все розвалиться. Події нещодавньої історії не раз засвідчували, що в Україні доволі сильні горизонтальні зв’язки, які працюють, навіть якщо у владі провисання. Риторика про “наступника” теж із тієї ж російської “царської” опери. Навіть формально Україна є парламентсько-президентською державою, де функціонування державного апарату залежить насамперед від чинної коаліції в парламенті. Так, в умовах воєнного стану суттєво зросла роль президента як верховного головнокомандувача й репрезентанта зовнішньої політики, але ж і вибори — це вже процес повоєнний.
Більше рації Антипович має в питанні виборів до парламенту. Там, каже він, ситуація буде інша: половину партій українці “обиратимуть серед нових партій, яких ми ще не знаємо, які мають створитися”. Вкотре буде запит на нові обличчя, але вони вже будуть зовсім інші, ніж у 2019-му. Тобто це будуть люди з армії, з волонтерського середовища, ті, хто проявив себе в ці найдраматичніші для країни часи.
До речі, за Конституцією парламентські вибори в Україні мають відбутися перед президентськими, тож цілком імовірно, що вони стануть якраз тим трампліном, який виведе нових потенційних лідерів на загальноукраїнський політичний рівень. Те, що їх зараз немає в рейтингах довіри, може означати, що вони не досить публічні або ж соціологи з тих чи інших причин не додають їх до своїх переліків питань.
Про що дійсно треба турбуватися
Тому замість того, щоб перейматися через “політичний вакуум”, краще дбати про те, щоб наступні вибори в Україні відбулися і були чесними та прозорими. План повернення до нормального демократичного процесу, мабуть, не менш важливий, аніж план повоєнної відбудови країни. Адже фактично Україна зараз за це воює — за право бути цивілізованою європейською країною, не дикою тоталітарною Росією. У цій парадигмі вільні вибори — як антидот проти російської імперськості.
Але це також запорука того, щоб політичний ландшафт повоєнної країни змінився не лише візуально, а і якісно, і щоб цей “вакуум” могли заповнити нові, варті довіри люди. Чинна влада апріорі має перевагу у формі адміністративного ресурсу, якщо додати до цього ще перекоси з воєнного часу, то альтернативним політичним силам дійсно може бути складно влитися повноцінно у виборчий процес. Це важливо, адже демократичне волевиявлення означає також і конкурентність. Але це далеко не єдині виклики майбутніх виборів.
Відповідно до законодавства, чергові вибори народних депутатів були заплановані на 29 жовтня цього року. Тоді виборча кампанія мала б стартувати наприкінці серпня, що фактично нереально, навіть якщо до того часу воєнний стан перестане діяти.
Проведення перших повоєнних виборів супроводжуватиметься безпрецедентними організаційними труднощами. ЦВК уже озвучила основні проблеми й свої пропозиції до законодавства, які б мали допомогти в організації виборів у нових умовах.
Першим серйозним викликом є мільйонні переміщення українців у межах країни та за кордон. Питання в тому, скільки людей встигнуть повернутися у свої попередні громади до дня голосування і скільки не повернуться ніколи. Тобто потрібно буде наводити лад у реєстрі виборців і якось забезпечувати можливість голосування для внутрішньо переміщених осіб і українських мігрантів за кордоном у небачених досі масштабах.
Ще одна проблема — це повністю або частково зруйнована інфраструктура, особливо в прифронтових районах, тобто відсутність приміщень для роботи виборчих комісій та проведення голосування. Кадровий склад комісій і спостерігачів, недопущення туди колишніх чи прихованих колаборантів — це взагалі питання національної безпеки. Як і організація виборів на окупованих територіях після їхнього звільнення. Очевидно, для цього мають бути ухвалені мудрі й стратегічні державницькі рішення, розробляти їх треба вже тепер. Це те, що зараз справді потрібне.
Тим часом міряння рейтингами й початок внутрішньої політичної боротьби може завести на слизьку доріжку непродуманих популістичних рішень.
“Хто не годує свою армію…”
Але коли відбудуться в Україні наступні вибори — залежить зараз не від волі політиків, а від ЗСУ. І чи вони взагалі відбудуться — також. Адже складається враження, що для декого перемога вже наче в кишені, а українських захисників можна списувати через неважливість. Бо як інакше розцінювати скорочення виплат для військових тоді, коли війна в розпалі й очікується український контрнаступ?
У лютому скасували доплату в 30 тисяч гривень для тих, хто не перебуває на передовій. У квітні Рада проголосувала за повернення виплат, чим насправді загнала ситуацію в глухий кут. Відразу з’явився проєкт постанови, який має на меті блокувати повернення, а також лист Резнікова та Залужного, у якому вони просять не спішити з поверненням доплат, а розробити справедливий механізм оплат для військових. Здається, вище військове керівництво самостійно або, якщо вірити інсайдерам, на прохання Офісу президента виступає проти доплат у такій формі, у якій вони були раніше. До того ж джерела фінансування доплат у повному обсязі не передбачено. Де брати гроші — невідомо.
Крім того, влада готує скасування пільг для учасників бойових дій, заявила депутатка від “Слуги народу” Галина Третьякова. За її словами, ці пільги були введені “без урахування спроможності держбюджету”. Натомість зараз пропонується пільги замінити на дво- чи трирічну грошову стипендію.
Мабуть, це не дивно для тієї частини населення, яка очікує контрнаступу й перемоги так, як фіналу чемпіонату світу з футболу: вболіває за наших, “вірить у ЗСУ”, але сама від процесу максимально дистанціюється. Ці люди можуть навіть обурюватися, за що військовим “платять по 100 тис.”, але самі до військкоматів не поспішають. Можливо, таких людей воєнне “реаліті-шоу” вже дещо стомило, тож вони будуть не проти перемкнутися на інший, політичний серіал?
Але хочеться вірити, що такі люди й такі політики вже ніколи не будуть у більшості й не визначатимуть майбутнє країни.
