Найтемніша з темряв

Найтемніша з темряв
Наше ставлення до поточних подій залежить від точки зору. Східні філософи казали про бачення з мишачої нори, з морського берега та з висоти, на яку здатний злетіти орел. Обиватель завжди дивиться з мишачої нори. Для нього війни й революції, зміни режимів та світові кризи цікаві рівно настільки, наскільки вони зачіпають його родинну нору й ті стежки, якими він тягає до неї свій щоденний харч.

Політик бачить світові події з морського берега. Він оком вимірює висоту хвиль, що набігають на узбережжя, вираховує, звідки дує вітер, а також може оцінити – чи витримають укріплення новий шторм. Мислення політика прив’язане до його “берега” – тієї системи, де він змагається за здобуття та утримання влади. Берег може бути низьким, якщо політик діє на рівні міської ради, а може бути високим, якщо очолює державу, або ж засідає в міждержавній структурі, скажімо, в Європарламенті.

Але до якої б системи не належав політик, він ніколи не зможе подивитися на світові події з висоти орлиного лету. Адже для цього треба охопити зором тисячоліття, звільнити свій розум з-під влади міфів і стереотипів, якими оперує нинішня епоха та отримати посвячення – ключ до тих рівнів знань, які здобуваються лише через залучення до древніх орденських згромаджень.

Тому політики ніколи не зможуть назвати кінцевого ворога. Для них противником завжди буде той, хто конкурує з ними в змаганнях за владу. Або ж лідер недружньої держави. Ширше (глибше) політики не заглядають. Глибше (ширше) заглядати небезпечно. Адже навіть політикам відомо, що безодня завжди готова подивитися в того, хто довго й допитливо дивиться в неї.

Не так давно, прочитавши моє есе, де, серед іншого, згадувалися каїніти, місцевий політик подзвонив мені й роздратовано повідомив, що йому набридло читати казки про якісь фантастичні законспіровані секти, які буцімто стоять за всіма спробами зруйнувати світову політику.

Я ж відповів роздратованому, що метою каїнітів є не руйнування світової політики. Що світова політика є лише процесом, у якому не тільки каїніти, але й решта сил Хаосу відчувають себе доволі комфортно. Я сказав йому, що метою каїнітів є руйнування основ світового ладу та повне знищення тієї символічно-смислової вертикалі, яка пов’язує людство з відбудовою зруйнованої в давні часи гармонії.

Політик гмикнув та відключився. Мабуть, повернувся до свого світу, де так важливо, щоби на чергових (або позачергових, один чорт) виборах його смішна партія-одноденка перемогла інші смішні партії-одноденки.

А я згадав про деякі речі, які, з одного боку, безпосередньо стосуються історії каїнітів, а з іншого – начебто й не стосуються. Я згадав про те, що воля до виживанняпов’язана з дивовижною здатністю живого організму протистояти одному з найуніверсальніших законів матерії – всесвітньому спрощенню. І це начебто всім відомо. Але за зовнішньою банальністю цього протистояння захована одна з найбільших темряв нашого світу – темрява зустрічі з Найглибшим жахом.

Ця сила (а радше таємниця) майже не проявляє себе у врегульованому житті освічених, ситих і заможних людей. Пересічний представник цивілізованого суспільства зустрічає її хіба на смертному одрі, коли припиняються теплі ігри матерії з духом, що при народженні людини потрапив до неї в полон.

При цій зустрічі, кажуть, виявляється одна обставина. Ніхто до тої зустрічі не готовий. Навіть той з мудрих, хто довго й послідовно готувався свідчити ближнім і дальнім про Найглибший жах. Це не просто занурення у інферно. Це пекельне побачення з “вичерпанням світу”, до якого неможливо підготуватися, звикнути, з яким не можна домовитися і примиритися. Про нього можна лише дещо знати.

Люди, які щоденно борються за виживання, знають про це вичерпання трохи більше за мурах впорядкованого соціуму. Вони знають, що представники людського роду не можуть гідно зустріти Найглибшого. І найперше тому, що лише системне заперечення життя підказує їм належну форму присутності у протистоянні цьому жахові.

Той, хто любить життя – спить. Лише той, хто вперто й послідовно заперечує життя, здатний почути мертві співи Всесвіту. Голоси вічності, які розповідають про пил і кригу далеких світів, про загибель старих зірок і народження нових. Вони розповідають про межу усіх меж. Вона, ця межа, не протилежна радощам існування. Вона їх навіть не передбачає.

Книжник, який потрапляє в пекло щоденної боротьби за життя, намагається зрозуміти, де є те джерело життєвої сили, яке не дозволяє людині сказати: “Все, мені це набридло”. Не дає навіть тоді, коли набридло нестерпно, коли словосполучення “смертельно набридло” не є метафорою.

Книжник бачить в очах тих, хто чув мертві співи Всесвіту, загадковий відблиск. Мисливці помічають цей відблиск в очах зацькованих і впійманих хижаків. Цей блиск перебуває у змові з Найглибшим жахом. У змові, хиткі конвенції якої, подейкують, занотовані лише в найдавніших написах та кресленнях.

Жерці і шамани прадавніх рас записали в тих текстах, що Найглибший жах може прокинутися будь-якої миті – без попередження, причини і виправдання. Раптово й брутально. Жерці розуміли, що правдивість Бога можна твердо засвідчити лише через досвід пробудження цього жаху. Їм “технічно” був потрібен цей жахливий досвід. Через нього вони здобували харизму, посвяту, владу.

Сучасні священники майже ніколи не торкаються цього ресурсу істинності. Ті з них, котрі слабкі духом, не торкаються, бо підсвідомо бояться випробування. Сильні ж знають, що в тому досвіді ховається така дика позамежна сила, котру людина витримати не здатна. Мертві співи Всесвіту спалюють мозок.

З Найглибшим жахом не можна спілкуватися мовою інтелекту чи поезії. Він байдужий до знань і злетів духу. Він відступає лише перед тією прірвою приреченості, якій у нашій мові немає визначення. Якщо ми назвемо цю безодню “волею крайнього відчаю”, то ця назва буде лише несправжньою блідою тінню її справжнього імені.

Кожне явище існує на базисі певної видимості себе самого. Щодо Найглибшого ця істина не спрацьовує. Він існує без самоусвідомлення. Він сам собі пан у своєму безмежжі. Він інертний та згаслий, немов порожній трон безіменного божества. Він послідовніший за час й більш забутий, аніж доба народження чорних дір. Йому не потрібні дозволи, він недосяжний для уявлень.

Він очікує Найвищого. І неозорого відчаю цього очікування не осягнути найглибшим містикам та самітникам. Навіть тим з дітей темряви, хто чув мертві співи Всесвіту й давно готується проспівати їх нам із вами.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ