“Нас не готували воювати з братнім народом”: історія анексії Криму у фільмі “Черкаси”

“Нас не готували воювати з братнім народом”: історія анексії Криму у фільмі “Черкаси”

“Зарплата в чотири рази вища, робота та ж сама”, – ця фраза могла б стати лейтмотивом окупації Росією Криму і зради українських військових, які у 2014 переходили на бік агресора. І вона стала, але не для всіх. Саме про тих, для кого офіцерська честь і військова присяга були вищі за гроші і вагоміші за приціли ворожої зброї, – стрічка “Черкаси” Тимура Ященка.

Вихід “Черкас” присвятили шостим роковинам анексії Криму. Це перший в Україні художній фільм про кримські події весни 2014 року. Цим він особливий і важливий, адже слід визнати, що бойові дії на Донбасі, які тривають досі, могли так чи інакше приглушити в пам’яті чи відсунути на задній план історію захоплення Криму. Тому зараз не зайве нагадати, яким був початок війни, хоч тоді ще мало хто усвідомлював, що війна з Росією – реальність.

“Хто хоче на бік РФ, перейдіть на правий борт”

Мінний тральщик “Черкаси” разом з іншими українськими кораблями був заблокований суднами російського флоту. Росіяни поставили ультиматум. Ситуація здавалася безвихідною, українські кораблі починали здаватися. Але найдовше з усіх опір окупантам чинив екіпаж корабля “Черкаси”. Саме він увійшов в історію як останній український корабель у Криму.

Фільм зовсім не патетичний, а натомість до болю реалістичний. Матроське життя показане без прикрас, як і ситуація в українському флоті на той час. Творцям стрічки вдалося без зайвого пафосу передати ту тривожну атмосферу, у якій опинилися українські моряки. Вони очікували чіткого наказу від вищого керівництва, як діяти в такій ситуації. Але наказу не було, натомість був краще озброєний і підготований ворог.

Справжні драми творилися в стосунках між людьми. “Хто хоче на бік РФ, перейдіть на правий борт”, – мабуть, це найдраматичніший момент фільму: коли хтось, з ким стільки часу служив пліч-о-пліч, виявляється по той бік барикад.

Зрадники пояснювали свої рішення матеріальними чи сімейними обставинами. “Нас ніхто не готував воювати з братнім народом”­, – каже один з офіцерів, який переметнувся на інший бік. Але проблема в тому, що “братній народ” до війни якраз готувався й діяв за планом. Цей факт тоді багато хто не міг чи не хотів усвідомлювати.

“«Черкаси» будуть чинити опір”

Як і можна було очікувати, у фільму за ще зовсім недавніми подіями з’явилися критики, які кажуть, що “все було не зовсім так” чи що “всього не показали”. Тут варто нагадати, що фільм все-таки художній, хоч і знятий за реальними подіями. “Черкаси” можна вважати збірним образом опору всіх українських сил. Хто-хто, а вони Крим точно не “здавали”. І йдеться не лише про військових, які подекуди діяли на свій страх і ризик. У фільмі показано також, як громади кримських татар допомагали заблокованому кораблю, підвозячи на маленькому човні припаси.

Військовим консультантом у стрічці виступив справжній командир “Черкас” – Юрій Федаш. “«Черкаси» будуть чинити опір”, – каже його персонаж у фільмі, і ці слова стають ключовими. Хоча насправді такої фрази не звучало, але, визнає командир, вона дуже добре передає суть того, що відбувалося.

Тому цей фільм не про поразку, як стверджують деякі його критики, а про опір – такий, який був можливий у тих умовах на рівні екіпажу одного корабля. Це історія складна, але і проста водночас, як середній палець, що його показує український матрос озброєному до зубів російському спецу.

“Триматися й не допускати провокацій”

Для тих, хто все ж шукає більше фактів, раджу документальний фільм “Крим, як це було” виробництва #BABYLON’13 та DocNoteFilms, який також напередодні роковин анексії виклали у відкритий доступ.

Ще більше подробиць – у книзі учасника подій Леоніда Матюхіна “А мама зрозуміє. Крим 2014. Невигадані історії”. Фільм та книга – це історія захоплення Криму очима українських офіцерів, солдатів та матросів, які під час тих подій не зрадили присяги на вірність народу України і продовжували виконувати свої обов’язки на землі, у морі та в повітрі.

Вони розповідають, як “зелені чоловічки” блокували українські військові частини й кораблі в Криму. Тоді українські вояки думали, що прийде підмога, але команда була одна: “Триматися й не допускати провокацій”.

“Команди стріляти не було, а слово «тримайтесь» набило оскому”, – розповідає один з офіцерів. Тих, хто перейшов на бік ворога, згадує як загиблих, що стали жертвами російської пропаганди. Тоді, після Майдану, у Криму “чекали бандерівців, а приїхали чечени на Камазах”.

“Краще літак спалю, ніж віддам ворогу”, – каже один із пілотів, якому таки вдалося з напарником евакуювати свій літак на материкову Україну. “Коли є честь офіцера, матеріальні цінності не мають значення. Я хочу спокійно дивитися в очі своїм дітям і батькам. У мене не було питань, як діяти в тій ситуації”, – розповідає інший офіцер.

Документальний фільм дозволяє зрозуміти, під яким тиском були українські військові тоді в Криму. Добре, що хоч встигли евакуювати авіацію, чого не скажеш про кораблі. Не було відповідного наказу – командири суден не могли додзвонитися до адміралів, бо всі тоді були “на лікарняному”. А водночас Росія розкручувала свою пропагандистську та репресивну машину, чи то зваблюючи український військових високими зарплатами (як з’ясувалося згодом, українських зрадників у Криму російське керівництво вважало неблагонадійними і відправляло служити на Далекий Схід), чи то погрозами для них і для їхніх близьких.

“Без єдиного пострілу?”

Російська пропаганда всі ці роки тиражує міф, що анексія Криму відбулася без опору й “без жодного пострілу”. Насправді ж російські “зелені чоловічки” штурмували військові частини, які відмовлялися здаватись окупантам. Також росіяни силою захоплювали кораблі, які не хотіли переходити на їхній бік.

Так, були жертви, і ці жертви мають імена. Першим українським військовим, який загинув під час тих подій, став прапорщик Сергій Кокурін. Першою жертвою анексії Криму правозахисники називають кримськотатарського активіста Решата Аметова. Загалом же з моменту анексії Криму Росією зникли 43 кримці, доля 15 з них досі невідома.

“Війна триває”, – такими словами закінчується фільм “Черкаси”. Виявилось, українцям на шостому році війни потрібно про це нагадувати. Як і представникам нинішньої влади, які зараз то закидають в інформаційний простір тезу про відновлення водопостачання окупованого Криму, то поспішно заявляють, що їх неправильно зрозуміли. Можливо, тестують громадську думку й межі дозволеного – як далеко можна зайти в компромісах із Росією й чи може легалізація анексії Криму стати розмінною монетою для “налагодження стосунків” з агресором. Чи поцікавиться хтось думкою безпосередніх учасників кримських подій 2014?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


“Диявол криється в правді”. Якою має бути стратегічна відповідь фейкам РФ? “Толока” як символ