Національна ідея: проблеми міжрегіональної взаємодії

Національна ідея: проблеми міжрегіональної взаємодії
Для України на сучасному етапі розвитку вкрай актуальне питання формування загальнонаціональної ідентичності. Вона за своєю суттю багатовимірна, здатна охоплювати (але не скасовувати) етнічну, культурну, професійну, статеву та інші види ідентичності. Загальнонаціональна ідентичність може співіснувати з наднаціональною (європейською чи космополітичною). Так Микола Бердяєв зазначав, що почуваючись громадянином світу людина не втрачає національного самоусвідомлення, бо до космічного, всесвітнього життя вона долучається завдяки життю національному.

Загальнонаціональна ідентичність може також співіснувати або входити в конфлікт з регіональними ідентичностями. Так у частини жителів сходу та півдня України, які перебували під потужним тиском російських ЗМІ,сформувалася проросійська регіональна ідентичність, тобто вони вважають себе патріотами Донбасу чи Криму і також відчувають себе частиною Росії.

Посилення регіональних ідентичностей стає очевидним завдяки результатам соціологічних досліджень. За даними опитування Центру Разумкова, наприкінці 2008 року серед громадян України превалювала локальна ідентичність – 41% опитаних першочергово пов’язували себе з місцем проживання. Загальноукраїнську ідентичність засвідчили лише 32% респондентів, зокрема: в Центрі так відповіли приблизно 25% жителів, на Сході – 33%, на Заході та Півдні – по 35%. Закономірність підтвердило дослідження, проведене Центром Разумкова у 2009 році, – українцям більш притаманна локальна ідентичність. Так, з малою Батьківщиною (село, місто) себе ідентифікували 45% громадян. Із Україною в цілому – 32%, з регіоном проживання – 16%.

Проведені у 2012 році Інститутом соціології НАН України подібні опитування демонструють дещо іншу картину: показники локальної (мешканець села чи міста) та регіональної ідентичності – 29,8% і 7,6% відповідно. Громадянами України назвались 48,4% респондентів. 2,4% ідентифікують себе як громадян світу, 1% – громадяни Європи, а 8,4% – громадяни неіснуючого СССР. Тож очевидно, що ще кілька років тому українське суспільство було доволі неоднозначно розділеним та немало поняття єдності.

Ключовий перелом у свідомості нашої нації стався у 2013-14 роках – рівень загальноукраїнської ідентичності стрімко зріс нa 13,8%, – з 50,6% до 64,4%. Одночасно зменшилась і локальна ідентичність на 12,3% та поcтрaдянcька – нa 7,3%. Це засвідчує позитивну тенденцію: за агресії Російської Федерації значно посилюється загальноукраїнська ідентичність, народ України консолідується перед обличчям зовнішнього ворога, зростає рівень патріотизму. За результатами опитування Центру Разумкова, проведеного у квітні 2014 року, 95% жителів усіх регіонів України вважають її своєю Батьківщиною, а 84,5% опитаних – патріоти. Зокрема, їх кількість у західному регіоні – 94%, в центральному – 88,5%, у східному – 81%, у південному – 72%.

Проблеми міжрегіональної взаємодії в соціокультурній сфері також проявились при проведенні якісних соціологічних опитувань у форматі фокус-груп. Респонденти з різних регіонів не могли порівняти рідні міста з іншими українськими, оскільки не мали достатньої інформації про них. Можна зробити висновок, що низький рівень внутрішньої географічної мобільності населення України є чинником поглиблення регіональних відмінностей ідентичності. Також серед жителів південно-східних областей доволі поширені негативні стереотипи щодо мешканців Заходу.

Мал. 1. Географічна мобільність жителів українських міст

Нерівномірна географічна мобільність українців і щодо виїзду закордон. За інформацією соціологічної групи “Рейтинг” впродовж останніх п’яти років у країнах Європи побували 35% жителів Ужгорода, 27% киян, 19% одеситів, і лише 8% харків’ян, 6% запоріжців, 4% населення Северодонецька. Тобто найнижча географічна мобільність спостерігається серед мешканців Сходу та Півдня.

Несформованість та контраверсійність ідентичності – ще одна особливість України. Їх було знівельовано за час перебування в складі російської імперії і, як наслідок, відбулася певна асиміляція: мовна, культурна, етнічна. Відтак частина населення східних та південних областей, де асиміляція була найпотужнішою, ідентифікують себе як мешканців регіонів, що мали б бути частиною Росії. Мабуть, це й зумовило поширення сепаратизму. І хоча там чимало і проукраїнськи налаштованих громадян, але значна частина жителів не мають чіткої позиції і схиляються на сторону сильнішого.

Тож на сучасному етапі надважливим є здійснення в етнополітичній галузі заходів, спрямованих на зменшення ваги регіональної ідентичності та її гармонійне входження в загальноукраїнську ідентичність. Регіональна ж тоді виступатиме як субідентичність, відносно загальноукраїнської, при цьому не виключатиме віднесення себе особою (групою осіб) до загальнонаціональної спільноти.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ