By Я часто задумувався над тим, яка користь людині
від надмірної освіченості, якщо вона не може
використати її для власної користі…
О. Генрі
Сьогодні глибоко вкоренилася думка, підкреслена видатним вченим Ф. Жоліо-Кюрі, що вчені не мають права вважати себе гуртком обраних, котрих не стосуються завдання практичного життя. Будучи членами великої спільноти, вони повинні турбуватися про реальне використання їхніх наукових здобутків. Та хто за це все повинен платити? Держава чи великі корпорації?!
В сучасній науці на прикладні припадає до 80-90% всіх досліджень та асигнувань. Одна з нагальних проблем сучасної організації науки – виявлення міцних, планомірних зв’язків і скорочення термінів руху в межах соціально важливого циклу “фундаментальні дослідження – прикладні дослідження –розробки – впровадження”.
В окремих розділах математика, механіка, фізика, хімія, біологія й інші фундаментальні науки надзвичайно сильно випереджають у розвитку прикладні науки, мета яких – застосування результатів фундаментальних наук для вирішення проблем не лише пізнавальних наук, але й соціально-практичних. Критерієм істини тут служить не лише досягнення істини (як у “фундаментальників”), але й міра задоволення соціального замовлення. На стику прикладних наук і практики розвивається особлива сфера досліджень – розробки, що перетворюють результати прикладних царин в область технологічних процесів, конструкцій, промислових матеріалів і т. ін. У минуле уже відійшло переконання, що вчений повинен займатися лише чистою наукою, одним з апологетів цього був Архімед: “Низьке все, що має практичне значення”. Щоправда така філософія не завадила великому механіку займатися практично корисними теоретичними побудовами і винаходами, й зауважте, на замовлення.
Свого часу телефонна фірма Bell майже п’ятдесят років фінансувала власну лабораторію Bell Labs, створену для здійснення фундаментальних досліджень. Лише її загальна площа комплексу у Холмделі (США) складала 185 тис. м2! Тут працювало до шести тисяч науковців найвищої кваліфікації, у тому числі нобелівські лауреати і професори найкращих університетів. Їхня робота не регламентувалася жодними планами чи закликами до створення комерційних продуктів. За такого вільного режиму тут створили лазер, світловоди, супутниковий зв’язок, Юнікс, мобільний телефон, локальну бездротову мережу, модем, електронну літографію, мікрохвильові печі тощо. Саме у Bell Labs вдалось отримати докази на користь теорії Великого вибуху! Щоправда ця лабораторія вже не існує – без спрямованості на комерційні продукти, навіть із такими вражаючими результатами, вона за якийсь час виявилася компанії Bell не по кишені.
На сторінках форуму популярно-наукового журналу “Scientific American” Натан Мірвольд[1] докладно пояснив чому історія Bell Labs завершилась трагічно і чому приватні компанії й надалі не вестимуть фундаментальних наукових досліджень відкрито. Майже усі переломні відкриття (лампочки, транзистора, ДНК чи теорії відносності) були здійснені у жорсткій конкурентній боротьбі на випередження, котру тепер називають інноваційною рівнобіжністю (parallel innovation). Чимало політиків хотіли б це явище використати для перекладання фінансування фундаментальної науки з держави на приватні фірми. Однак “таке міркування є помилковим і небезпечним. Без фінансової підтримки з боку уряду більшість фундаментальних досліджень здійснюватись не буде… Наївною є віра, що фірми, які женуться за прибутками альтруїстично видаватимуть гроші на фундаментальні дослідження, які щоправда і приносять різного роду користь, але переважно конкурентам і щойно у наступному поколінні.” [2]
Щоб підтвердити останнє твердження, Мірвольд згадав і про долю Bell Labs, що хоч і вигадала транзистор, але найбільше цим скористались Intel i Microsoft; про винахід фірмою Xerox PARC сучасного графічного інтерфейсу, що збагатив Apple i Microsoft; про підвищення ємкості жорстких дисків пам’яті фірмою IBM завдяки явищу гігантського магнетоопору[3], яким найуспішніше скористалися Seagate та Western Digital. Відтак, “…якщо уряд почне вважати, що приватний сектор самостійно фінансуватиме фундаментальну науку, то наука зупиниться. Навіть якщо дослідницькі проекти такого типу і виживуть, то їх реалізовуватимуть у глибокій таємниці, побоюючись конкурентів. За таких обставин правдоподібно, що Айнштайн не відчуваватиме достатньо великого тиску, аби завершити свою справу. І хоч Айнштайнів є небагато, однак не доведеться чекати на виняткового генія, якщо нам вдасться розбудити інстинкт суперництва серед найрозумніших людей і схилити їх ділилися своїми відкриттями, змагаючись за славу і багатство”.
…таке міркування є помилковим і небезпечним. Без фінансової підтримки з боку уряду більшість фундаментальних досліджень здійснюватись не буде… Наївною є віра, що фірми, які женуться за прибутками альтруїстично видаватимуть гроші на фундаментальні дослідження, які щоправда і приносять різного роду користь, але переважно конкурентам і щойно у наступному поколінні.”
Н. Мірвольд
На будівництво авіаносця “Джеральд Р. Форд”, найбільшого і найдорожчого на сьогодні військового корабля США[4], спершу планували витратити 14 млрд доларів, з яких 5 млрд виділили на науково-дослідні роботи. Наступні кораблі цього класу мали б коштувати вже по 6 млрд доларів. Насправді у 2015 р. було оголошено, що повна вартість трьох таких суден уже становить 42,5 млрд доларів. Та скільки у підсумку витрачено на наукові дослідження грошей на разі не відомо. Наступний авіаносець цього ж класу “Джон Ф. Кеннеді” планують ввести в експлуатацію до 2020 р., а третій почнуть будувати уже 2018 року.
Значення науки для практики життя допоможе збагнути історія академіка П. Л. Капіци, згадана під час виступу у 1944 р.: “Справа відбувалася на одному заводі, де була побудована якась велика машина, здається, спеціальний тип повітродувки. Завод ніяк не міг запустити її в роботу. Інженери довго билися над нею, цехи стояли, а повітродувка не працювала. Нарешті, директор заводу вирішив, що треба вдатися до зовнішніх сил, і запросив на консультацію великого фахівця, ім’я якого я, на жаль, не запам’ятав… Професор приїхав, подивився, попросив молоток або кувалду і кілька разів ударив по корпусу машини. Якісь частини всередині зрушилися, встали на місце, і машина запрацювала. Цехи зрушили, завод ожив. Професор повернувся додому і за англійської звичаєм послав директору заводу рахунок, здається, на 100 фунтів стерлінгів ‑ сума чимала. Директор спочатку засмутився, а потім обурився… і послав вченому листа, в якому в делікатній формі просив дати точнішу розцінку його праці. На це він отримав таку відповідь: “За приїзд на завод і удар молотком мені належиться 1 фунт стерлінгів, а за те, що я знав, куди вдарити молотком, – мені слід заплатити решту 99 фунтів”[5].
Впродовж останніх років уряди багатьох країн (й нашої у першу чергу) намагаються насадити у голови своїх громадян думку про потребу лише прикладних досліджень. Варто зацитувати слова оглядача журналу “Наука и жизнь” Олени Вешняковської[6]: “На відміну від багатьох сфер фундаментального наукового знання у квантової фізики є фора. Лазери, магнітно-резонансні томографи, навігатори – цього портфеля практичних застосувань вистарчило би, щоб вигравати навіть за правилами, які економічна необхідність нав’язує суспільству. Однак наука у парадоксальний спосіб використала цей портфель, аби відстоювати право вченого на безкорисливу цікавість. Формулювання curiosity‑driven research – “дослідження із цікавості”, ще вчора табуйовані через брак фінансів, сьогодні повертається у науковий дискурс. На Другій міжнародній квантовій конференції (Москва, липень 2013 р.) професор Вольфганг Кеттерле з Масачусетського технологічного інституту відкритим текстом закликав суспільства та уряди “довіряти своїм вченим”, тобто фактично змиритися із тим, що фундаментальне дослідження і прикладний проект – це різні жанри.”
Два головних висновки, до яких я дійшов, проголошують, що технології розвиваються не окремими героїчними стрибками, а поступово й кумулятивно, і що вони не створюються у розрахунку на передбачені потреби, а знаходять собі застосування переважно вже після того, як з’являються на світ.”
Д. Даймонд
На користь думки, що всі істотні відкриття відбуваються переважно без гадки про конкретні практичні застосування, а відтак слід приділяти більше уваги фундаментальним дослідженням, служить і переконання В. Соловьова: “Чомусь вважається, що результат наукової творчості має “розбудити” від глибокої сплячки ту або іншу виробничу функцію. На противагу цьому, можна послатися на висловлювання еволюційного біолога Джареда Даймонда, який проаналізував технологічну еволюцію людства за останні 13 тисяч років: “Два головних висновки, до яких я дійшов, проголошують, що технології розвиваються не окремими героїчними стрибками, а поступово й кумулятивно, і що вони не створюються у розрахунку на передбачені потреби, а знаходять собі застосування переважно вже після того, як з’являються на світ.” Слід зазначити, що дослідження Дж. Даймонда викликали великий інтерес у бізнес-спільноті. Білл Ґейтс виступив у пресі зі схвальною рецензією, а фірма McKinsey & Company розіслала його книжку всім своїм партнерам.” [7]
Чиновники вигадали ще один “аргумент” на користь зменшення фінансування науки – оптимізацію. Виходили вони із об’єктивно існуючого факту, що 80% наукових результатів дає лише 20% дослідників, а решта 80% – тільки 20%. Відтак, коли зменшити уп’ятеро кількість науковців і збільшити їм зарплату на 10%, то це дасть можливість заощадити колосальні кошти. Однак, як високу гору підпирають середні, а середню – малі, тобто гори формуються пасмами, так і в науці існує певне соціальне середовище із конкуренцією, критикою та дискусіями. Наука має свій соціальний капітал і його зменшення приведе до швидкої деградації ландшафту, себто зменшення його продуктивності та ефективності.
Усіх Вам гараздів, до зустрічі!
[1] Натан Мірвольд – фундатор і генеральний директор венчурної корпорації Intellectual Ventures у Беллевю (США), колишній технічний директор компанії Microsoft і засновник її спеціального підрозділу для виконання наукових досліджень та розвитку Microsoft Research.
[2] Myhrvold Nathan. Basic Science Can’t Survive without Government Funding. Without government resources, basic science would grind to a halt // Scientific American, 2016, 314. Issue 2 – Режим доступу: http://www.scientificamerican.com/article/basic-science-can-t-survive-without-government-funding/
[3] Giant magnetoresistance, GMR – квантово-механічний ефект, що спостерігається у металевих плівках з феромагнітних і провідних немагнітних шарів. Нобелівська премія з фізики 2007 р.
[4] Водотоннажність до 100 тис. тонн, довжина 337 м, вміщує до 5000 членів екіпажу та 70 винищувачів Lockheed Martin F-35C Lightning, й багато іншого озброєння.
[5] Журнал “Наука и жизнь”, 1985 р. – № 5
[6] Вешняковская Е. Вторая квантовая: от революции понимания к революции применения // Наука и жизнь, 2013. – № 12. – С. 3‑12.
[7] Соловьов В. Управління наукою: Адам Сміт здивувався б… // Дзеркало тижня. Україна, 2014. – № 13.
