Наука подорожування

Наука подорожування

Тварини в усьому світі періодично покидають свої щоденні заняття, щоб піти, поплисти чи полетітина нове місце. Різноманітні техніки віддаленого спостереження дали біологам шанс краще дослідити ці сезонні мандрівки. Такі тварини, як кити чи гуси, вивчають міграційні шляхи, наслідуючи своїх родичів та старших особин. Інші ж, зокрема й малі співочі птахи, від старших поколінь дістають у спадок знання про напрямок і відстань, яку потрібно буде подолати. Та у випадку частини тварин ми маємо справу із поєднанням культурного та генетичного переказу – пише Джейсон Дж. Голдман у журналі Scientific American.

Є ще й така група тварин, що не належить до жодної з цих категорій, і науковці щойно тепер починають дізнаватися, як ті знаходять дорогу. Візьмімо буревісника великого (Calonectris borealis), представника родини буревісникових, який мігрує щороку над Атлантичним океаном. Річ у тім, що молодняк цього виду не відлітає з дорослими, отже, їхню міграцію не можна пояснити культурним переказом. Так само й гени, скоріш за все, тут не відіграють особливої ролі, оскільки кожен птах врешті-решт знаходить для себе власну трасу міграції.

Буревісники великі є довгожителями і рідко коли виводять потомство до того, як їм виповниться дев’ять років. Тож у них є трохи часу на навчання і вибір власного способу міграції. Науковці окреслили цей імовірний механізм як “розпізнавання і здобування вправності”, однак його наявність не могли підтвердити через проблеми, пов’язані з відстежуванням океанських мандрівок буревісників упродовж кількох сезонів поспіль. 

Нарешті це вдалося групі науковців, які розмістили маленькі геолокатори на тілах понад 150 птахів віком від 4 до 9 років. Дослідники виявили, що молодші особини долають більші відстані, їхня мандрівка триває довше, а траси є суттєво іншими, ніж у старших особин. “Нарешті ми зібрали докази про наявність механізму, який базується на самостійному пошуку найкращої траси”, – каже Летиція Кампіоні, біологиня з Лісабонського університетського інституту і головна авторка досліджень. Це перші такі докази, що стосуються морських птахів, хоч попередні дослідження підводили до думки, що птахи-довгожителі можуть застосовувати таку стратегію. Дослідження було опубліковано у січні 2020 року на сторінках Journal of Animal Ecology.

Молоді буревісники великі могли б літати так само швидко, як і дорослі – але не роблять цього. Це може означати, що молодняк витрачає більше часу на обстеження простору і лише з часом, коли підростає, вибирає одну, пріоритетну для себе трасу.

Хоч така стратегія і видається менш ефективною від інших, однак “може виявитися корисною для планети, яка швидко змінюється внаслідок тиску людини, – вважає Барбара Фрай, директорка Обсерваторії птахів Макгілл, яка не брала участі в цих дослідженнях. – Запам’ятовування і вдосконалення дій, які спричинилися останнім часом до твого успіху, видається безпечнішою стратегією, ніж покладання на поведінку, яка хоч і призвела до вдосконалення, але було це давно, тому у цих умовах зовсім не мусить бути найкращим рішенням”. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Захистити біорозмаїття Рафінована ехолокація