Наука та релігія у процесі діалогу та інтеграції

Наука та релігія у процесі діалогу та інтеграції
Ставлення науковців до релігії особливо активно починає змінюватись наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. У філософських виданнях підкреслюється, що у вік грандіозних науково-технічних відкриттів релігійні уявлення не тільки не зникають з історичної сцени, а знову відроджуються і поширюються, потреба суспільства в релігії посилюється. Створюється новий образ релігії. Тепер її називають «не прикрою витратою історії», а закономірним фактором практично-духовного освоєння світу, способом регуляції як соціальної діяльності, так і внутрішнього світу людини. І навіть для визначення смислу історії не обходяться без використання інструментарію релігійного пізнання.

Філософи і богослови сходяться на тому, що філософія і релігія дають ідентичні визначення смислу історії. «Кінцевий смисл світобудови і кінцевий смисл історії, – пише доктор філософських наук М. Мітрохін, – є частиною людського призначення. А людське призначення є таким: набути якостей людини, стати людиною. Тепер я висловлюсь інакше. Призначення людини полягає у тому, щоб творити себе за образом і подобою Божою. Образ і подоба Божа – це символ, відповідно до якого людина удосконалюється саме як людина. Людина не створена природою та еволюцією. Людина створюється. Безперервно і безперервно створюється. Створюється в історії з участю її самої, її індивідуальних зусиль і знань. І ось ця її безперервна «створюваність» і задана для неї в дзеркальному відображенні самої себе символом «образу і подоби Божої». І далі вчений пише найважливіші слова: «Ніколи людина не назвала б нічого божим, якби в ній самій вже не діяла Сила, яку вона поза собою назвала Богом».

Чимало сучасних вчених і провідних християнських теологів вважають, що сьогодні потрібна не ізоляція науки і релігії, а діалог та інтеграція між ними. За останні роки на цю тему з’явилось чимало праць, серед яких «Богослів’я для наукового віку» А. Пікока, «Релігія і наука: історія і сучасність» І. Барбура, «Богослів’я у вік наукової аргументації» Д. Мерфі. Серед прибічників інтеграції науки та релігії слід, насамперед, назвати англійського богослова, священика і професора математичної фізики, лауреата Темплтонівської премії 2002 р. Джона Полкінхорна, який є автором 26 книг про зв’язок між релігією та наукою, у тому числі таких відомих робіт, як «Квантовий світ» (1989), «Віра очима фізика» (2002), «Квантова фізика і теологія: несподіване споріднення» (2005), «Досліджуючи реальність. Переплетіння науки і релігії» (2007). Більшість його праць присвячено співвіднесенню божественного Одкровення з природно-науковими дослідженнями, вивченню аналогій між пошуком істини в науці та релігії в рамках єдиного філософського підходу, який вчений називає критичним реалізмом, оскільки сприймає світ як єдину фундаментальну реальність, яка може проявлятися в двох аспектах: фізичному і ментальному. «Взаємодія між наукою та релігійною думкою, – пише Д. Полкінхорн, – не обмежується тими галузями, у яких ці дисципліни можуть запропонувати одна одній свої висновки, як, наприклад, у космології. Величезне значення для взаємодії має сам спосіб мислення, притаманний для культури, яка піддається величезному впливу наукового прогресу….Я переконаний, що істинному християнству, як і істинній науці, потрібно бути абсолютно відкритими до всього, що справді виявляється у кожній ситуації. І це не просто збіг, адже сам Ісус Христос сказав, що всесвіт відкритий для досліджень». Вчений відстоює природне богослів’я, яке, за його словами, вивчає все «знизу вгору», від елементарних частинок до Божества. «Я прекрасно розумію, – пише він, – наскільки вузько виглядає сучасне богослів’я, яке сконцентроване виключно на людстві і розглядає історію тільки кількох тисячоліть щодо мільярдів років минулої і майбутньої еволюції всесвіту. Я хочу спробувати довести, що хоча віра виходить за межі того, що логічно можна довести, вона тим не менше піддається раціональному поясненню. Християнам не потрібно відмовлятися від розуму і не потрібно робити вибір між давньою вірою і сучасним знанням. Вони можуть притримуватися і того, й іншого».

Взаємодія між наукою та релігійною думкою не обмежується тими галузями, у яких ці дисципліни можуть запропонувати одна одній свої висновки, як, наприклад, у космології. Величезне значення для взаємодії має сам спосіб мислення, притаманний для культури, яка піддається величезному впливу наукового прогресу….Я переконаний, що істинному християнству, як і істинній науці, потрібно бути абсолютно відкритими до всього, що справді виявляється у кожній ситуації. І це не просто збіг, адже сам Ісус Христос сказав, що всесвіт відкритий для досліджень».
Д. Полкінхорн

За словами Д. Полкінхорна, Одкровення не є пред’явленням догм для бездумного прийняття на віру. Навпаки, це розповідь про цілком зрозумілі події і людей, у яких найбільш явно помітні воля Бога і Його премудрість. Символ віри не вимагає інтелектуальної капітуляції для прийняття суджень, які не обговорюються. Навпаки, він представляє короткий виклад прозрінь і життєвого досвіду, нагромадженого віками становлення церковної історії. Якщо ми будемо ігнорувати цей досвід, ми вчинимо так само непродумано, як вчинили у свій час деякі знамениті вчені, які добровільно відмовились подивитись у телескоп Галілея. Не треба добровільно відмовлятися від можливості поповнити свій інтелектуальний багаж. На думку Д. Полкінхорна, завдання сучасного богослів’я полягає у тому, щоб «щиро і безпристрасно» викласти основи християнської віри, підтверджуючи їх досягненнями сучасної науки. Сучасне християнське вчення Д. Полкінхорн порівнює з гобеленом. Якщо основою тканини є традиція, то ниткою є сучасне розуміння світу, у якому ми живемо. Ні одне, ні інше не повинно навіювати догідливого схиляння. І богослів’я, і наука залишають багато важливих питань далекими від свого роз’яснення. І там, і там бувають ситуації, коли ми стикаємося з питаннями, на які неможливо відповісти. У цьому немає нічого дивного. Адже божественна природа вище від нашого розуміння. Визнати ці обмеження не означає відмовитися від досліджень, просто треба бути реалістом і не чекати надто великих успіхів.

Провідні керівники церков виявляють до науки величезний інтерес і розглядають її як одне з найбільших досягнень людства. За словами святійшого Патріарха Пімена (1910–1990), з християнського погляду пізнання законів природи цілком виправдано, тому що воно «відкриває премудрість Божу, передає в руки творіння сили та енергії Божества, тобто веде творіння до Бога, сприяє подоланню хибних уявлень про Творця і Його місце в світі, робить можливим збагачення нашого розуміння Бога, світу та людини».26 Відчуження науки від релігії призводило і призводить до численних негативних соціальних наслідків. «Досягнувши вражаючих результатів у сфері культури, науки і техніки, – пише англійський богослов Артур Пікок, – людство стоїть перед реальною загибеллю своєї культури і цивілізації». На думку вчених, наука тільки тоді може ефективно служити людству, коли вона пов’язана з релігією, коли наукове пізнання базується на твердій релігійній основі. Отже, науці потрібна релігія, а «думці потрібна віра, як правій руці ліва, а невміння працювати обома не треба вважати особливою перевагою». За останнє десятиліття значно збільшилась кількість наукових досліджень і філософських студій, у яких з різних кутів зору подаються світоглядні настанови сучасної науки та обгрунтовуються тези про те, що саме релігія є загальнолюдською універсальною цінністю, яка зможе протистояти наростаючому розвитку глобальної системної кризи. Тема інтегрування науки і релігії стає предметом дослідження багатьох науковців. У цьому плані характерна стаття Л.О. Маркової «Наука і теологія: від міждисциплінарних відносин до діалогічних», у якій зазначається, що «… всі процеси природного світу потрібно розглядати як результат діяльності Бога, як вираження Його мети… Роль людини може сприйматися як роль священика. Лише людина може усвідомити Бога, саму себе і природу, тому може бути посередником між природою і Богом».

… всі процеси природного світу потрібно розглядати як результат діяльності Бога, як вираження Його мети… Роль людини може сприйматися як роль священика. Лише людина може усвідомити Бога, саму себе і природу, тому може бути посередником між природою і Богом».
Л.О. Маркова «Наука і теологія: від міждисциплінарних відносин до діалогічних»

Проблема зближення наукового та релігійного світогляду в релігієзнавчому аспекті розглядається в дисертації Т.М. Клементьєвої, у якій авторка, зокрема, зазначає, що тенденція зближення науки і релігії, яка особливо чітко виявляється в останні десятиліття ХХ – на початку ХХІ ст., призводить до зміни наукових парадигм, до створення інтегрованого світогляду, що зрештою не означає, що наука і релігія зникнуть як дві окремі сфери суспільної свідомості, але чимало суміжних питань будуть вирішуватися їхніми спільними зусиллями. Одним із найважливіших суміжних питань є питання походження світу і людини та їх еволюція.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ