Наївність як чеснота. Випадок «Ахіллес»

Наївність як чеснота. Випадок «Ахіллес»

Багато-хто з нас, мабуть, з більшим зацікавленням читає інтерв’ю чи статті військовослужбовців, зокрема тих, хто бореться на передовій, аніж підконтрольних журналістів й пропагандистів, тилових експертів та скандальних блогерів, не кажучи вже про прогнозистів з Банкової чи пророків з-під купола Верховної Ради. З дописів військових хотілось би виловити хоч крихту інформації про реальний стан на фронті, про неприкрашену ситуацію в підрозділах, про найближчі перспективи для ЗСУ і нас – суспільства. Є в них багато відкритості і гіркоти, патріотизму і стійкості. Але неменше й наївності.

Наївність як поняття поєднує в собі, здавалось би,  цілком протилежні характеристики. З одного боку це невинність, недосвідченість, простодушність, щирість, природність, довірливість,  а з іншого – нездогадливість, невігластво, відсталість, нездатність орієнтуватися в змінах в навколишньому світі та адекватно реагувати на виклики часу. Насправді, це все пов’язане, але проявляється по-різному за різних обставин і призводить до різних наслідків. Наприклад, наївне мистецтво може нас зворушувати, а от віра в «щасливий випадок» в азартних іграх, особливо з різного роду «наперсточниками» – викликає роздратування. Наївність ми готові прощати молодим, але засуджуємо її в людей зрілого віку. Але все це стосується буденного життя. Інша справа – війна.

Днями я прочитав гарний – естетичний і етичний – допис військового з позивним «Ахіллес», в якому він закликає «мати сміливість відгукнутися на поклик своєї совісті» і заохочує скористатися «дарами сміливості, сили і любові». Все задля того, щоб – як винесено у заголовок – «врятувати сім’ю і врятуватися самому». З тексту видно, що автор чоловік начитаний, освічений, добре вихований.  Наводить приклад втечі і самогубства австрійського письменника Стефана Цвейга з дружиною під час Другої світової війни. Звертається до древньогрецького міфу про Міноса і Мінотавра. Наголошує, що: «Темою внутрішньої провини просякнуті міфи, епоси, казки, святі тексти, філософські праці і великі художні твори. Один з наскрізних сюжетів світової літературної спадщини виглядає так: головний герой, знає, що має робити, але не робить». Упродовж свого тексту «Ахіллес» постійно апелює до таких понять сором, совість, відчуття провини і при цьому, очевидним є, що він свою систему цінностей проектує на всіх інших – уявних українців, котрі ще не стали на захист «сім’ї і себе».

Однак при цьому аргументи його надто «високого польоту», а уявлення про життя і людей досить наївні. Щоб продемонструвати це, візьму на себе роль «адвоката диявола».

Наприклад, автор статті пише: «чи будуть почуватися у безпеці ті українці, які втекли в Європу, якщо Україна впаде? При цьому розвитку подій, війна росії з ЄС – питання часу». Відповім: так «будуть почуватися у безпеці». З кількох причин, головна з яких та, що пронози про неминучий напад Росії на ЄС – зовсім не факт. Росії зовсім не потрібна війна з Європою – її цілком влаштовував той рівень торгівлі і «взаємоповаги», який був між ними до 2014 року. Тепер такі взаємини відновити буде значно складніше, але війна – останній засіб для цього. І ще «Ахіллес» додає: «Якщо Україна впаде, ці українці так чи інакше відчують на собі гніт російської імперії». От цього вже точно не буде. Українці в Європі чи Америці відчують гніт трансатлантичного капіталіста чи неприязнь східноєвропейського шовініста, але не російської імперії. Можливо, саме задля цього вони й виїхали. 

Наступне простодушне твердження автора звучить так: «Втрата Батьківщини, соціальних зв’язків, спілкування на різних мовах (в прямому і переносному сенсах) – це один з етапів, крізь який пройде кожен втікач. Зрозуміло, що кожен втікач буде шукати виправдання собі. Тобто почне тікати вже від себе». Ні, шановний «Ахіллесе», поголовна більшість «біженців», «ухилянтів», «народжених не для війни» etc. ні не буде шукати виправдання, ні не почне тікати від себе. Вони вже втекли, а виправдання знайшли собі ще до того. Зокрема й тому, що «Втрата Батьківщини» є для них невеликою втратою, адже це здебільшого люди з драглистою ідентичністю – «народжені в СРСР», «дєди ваєвали», «один народ» – які закликали путіна, слухали російську попсу, голосували на комуністів і донецьку-дніпропетровську мафію, цілували в руці московських попів.   

І останнє (приведене тут) наївне твердження: «Боги (доля, совість, складні життєві обставини) будуть переслідувати персонажа день і ніч впродовж всього життя». По-перше, пересічний українець дуже далекий від персонажів міфів і легенд. По-друге, він не боїться богів, він у своїй забобонності зважає на попів. Тому доля і совість для нього поняття далекі і неужиткові, а складні життєві обставини – це його карма. До того ж, він швидко про все забуває – як казав один розумний чоловік: перевагою так званої пересічної людини є її коротка пам’ять.

Загалом же я не засуджую такої наївності, вона мені симпатична. Я ж розумію, що якби наївні ідеалісти не вірили в лицарство і шляхетність, в призначення і рід, то не йшли б добровольцями на фронт. Якби наївні націоналіст не відроджували б у собі «козацького духу» чи не вважали б, що «батько їх Бандера», то не стояли б на смерть проти переважаючих сил кацапської орди. Якби не наївна віра жіночок-патріоток в те, що Анна Ярославівна навчила франкську знать користуватися столовими приборами, і що вишиванка – унікальний винахід українців, то хто б плів маскувальні сітки, готував закрутки на фронт, влаштовував би флешмоби в європейських столицях чи збирав гроші для армії?

Вони всього цього не робили б, якби не вірили в те, що за словами Ахіллеса – «ми живемо у легендарні часи», «всі ми діти сміливості і любові», «в кожному з нас тече кров переможців»… Хотілось би, щоб всі українці були такими чи, принаймні, так про себе насправді думали, але їх дуже мало, занадто мало.

Тому, як прагматик, я підтримую й схвалюю таку наївність. Але з іншого боку – хто з нас, батьків, хотів би, щоб його діти в дорослому віці були наївними? Адже розплата за наївність буває дошкульною.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ