Не сотвори собі експерта: як захиститися від фальшивих гуру?

Не сотвори собі експерта: як захиститися від фальшивих гуру?

Резонансне розслідування про психолога Спартака Субботу цікаве насамперед тим, що змушує задуматися над питанням експертності й механізмом створення медійних героїв сьогодення.

Заходять у бар Спартак Суббота, Дорж Бату й «доктор Пі»…

У розслідуванні на сайті “Свідомі” йдеться про можливе шахрайство Спартака Субботи, зокрема про те, що він міг сфальшувати інформацію про свою освіту, наукові ступені й роботу в СБУ. Також йому закидають співпрацю з ОПЗЖ і порушення професійної етики в роботі з клієнтами.

Коментатори проводять аналогії з гучними викриттями інших шахраїв, наприклад письменника Доржа Бату, який прикрасив свою біографію вигаданими фактами про роботу в НАСА. Проте тут порівняння не зовсім точне, адже Бату принаймні не вдавав із себе лікаря і не намагався лікувати людей. Якби його фантастичні історії про “корекцію траєкторій” для американського космічного агентства залишилися в межах художніх книжок, то це можна було б назвати не фальсифікацією, а радше літературною містифікацією. І хтозна, можливо, такий казус і таке нахабство автора навіть посприяли б збільшенню продажу книжок. Але проблема була в тому, що Бату не обмежився художньою літературою, а й позиціював себе як фахового експерта в аерокосмічній галузі, ба більше — активно коментував ракетні обстріли Росії по території України, вводячи такою фальшивою експертизою в оману і своїх підписників, і медіа, які цитували “відомого експерта”.

Випадок із Субботою має більше аналогій із сумнозвісним “доктором Пі”, який, не маючи відповідної освіти, позиціював себе як видатного нейрохірурга й навіть проводив операції на мозку. Тоді суд визнав його винним, зокрема, у вбивстві пацієнта з необережності. В ідеалі, звичайно, крапку в історії зі Спартаком Субботою також мала б поставити судова інстанція, як і відповісти на запитання, чи завдав він шкоди своїм пацієнтам. Адже якщо він справді, як йдеться в розслідуванні, не має медичної освіти, то, відповідно, не мав права працювати психіатром і виписувати ліки — хоча цілком міг працювати психологом.

Але показовим уже є той факт, що співведучий ютуб-проєкту “Подкаст терапія” актор Євген Янович після гучного розслідування про колегу заявив про закриття шоу і вигороджувати свого напарника не став. “Краще гірка правда, аніж солодка брехня”, заявив Янович. Щонайменше із цього можна зробити висновок, що Спартак Суббота відповідальний за шахрайство — якщо не в кримінальному, то точно в етичному плані, адже розчарував багатьох людей, які могли йому довіряти й покладатися на його “експертну” думку.

В Україні взагалі немає законодавства, яке б регулювало й ліцензувало  діяльність психологів і психотерапевтів. На тлі загального інтересу до популярної психології й навіть певної “моди” на різні напрями психотерапії все це може призвести до анекдотичної, а насправді доволі загрозливої ситуації на кшталт “хто перший надягнув халат, той і лікар”. А в умовах повномасштабного вторгнення, коли все більше людей можуть насправді потребувати якісної психологічної допомоги, такі казуси, як із Субботою, ризикують ще більше підважити репутацію цілої галузі й заплутати людей, яким складно буде вибрати для себе фахового спеціаліста.

Влітку 2022 року на сайті президента була навіть петиція про законодавче регулювання та ліцензування діяльності психологів і психотерапевтів, але необхідної кількості голосів не отримала. Однак у Верховній Раді вже анонсували, що такий законопроєкт все-таки розробляють і начебто вже скоро він може бути зареєстрований для розгляду.

Легалізація псевдоекспертів і критичне мислення

Чому ж такі персонажі взагалі наважуються на брехню і чому вона працює, принаймні до певного часу? Ні, звісно, байки про роботу в НАСА чи в СБУ, якщо насправді там не працюєш, — це якийсь крайній вияв авантюризму. Але як щодо “прикрашання” своєї освіти? Варто бути відвертими: купівля дипломів чи наукових ступенів “для галочки” все ще мовчазно толерується в Україні. Багато хто так робить, а праведний публічний гнів вибухає радше тоді, коли з фальшивим дипломом чи плагіатом у дисертації ловлять якогось міністра. Можливо, випадок із Субботою корисний якраз як наочний приклад, що така брехня рано чи пізно вилазить боком.

Та все-таки наявність певної офіційної освіти ще не робить із людини експерта в очах громадськості. Більшу вагу в цьому має якраз медійна активність того чи іншого персонажа. Можна гадати, хто зі ЗМІ першим дав майданчик Субботі для висловлювання своїх думок, але очевидно, що після перших публікацій медійність наростала, як снігова куля. Якщо цього “експерта” цитують усі медіа, навіть авторитетні закордонні видання, якщо його запрошують на ефіри центральні телеканали, то аргументовано сумніватися в його компетентності можуть хіба що спеціалісти із цієї галузі. Для широкого ж загалу ключову роль відіграє певна харизма, впізнаваність і неймовірна самовпевненість героя. Як це було, скажімо, у випадку з Арестовичем.

Також не останню роль у підтвердженні й легалізації авторитету відіграє видання книжок цих “експертів”. Тут ситуація із Субботою дуже схожа на історію з Бату. У таку халепу потрапили два авторитетні видавництва — “Видавництво старого лева” і “Віхола”, які через скандали зі сфальшованими біографіями змушені були розірвати співпрацю зі своїми популярними авторами. Схоже, тепер видавцям треба вимагати підтвердження кожного факту біографії своїх авторів, а не вірити у їхні життєписи бездоказово.

Зараз лунає багато справедливих закидів на адресу ЗМІ щодо того, кого вони запрошують на свої шпальти й ефіри в ролі експертів і чому не перевіряють рівень компетентності того чи іншого спікера. І в медіа тут є величезний масив роботи над помилками. Водночас варто також визнати, що люди часто більше люблять харизматичних персонажів, форму, а не зміст, тому промови “арестовичів” зазвичай набирають більше переглядів, ніж “сухі й нудні” фахові коментарі.

До того ж найбільша фанатська аудиторія Спартака Субботи сформувалася, мабуть-таки, у ютубі та соцмережах, що ставить перед нами питання особистої відповідальності за вибір і споживання контенту. Це про дорослість аудиторії незалежно від віку, про імунітет від обожнювання і сліпої віри в будь-кого. Бо, зрештою, усі ми лише люди, які здатні як на добрі, так і на погані вчинки. Мантри про необхідність критичного мислення вже можуть набити оскому. Це гарно в теорії, але критичне мислення — це все-таки здатність, набута на власних помилках чи на вивченні чужих. Зрештою, старше покоління, яке зараз дорікає сучасній молоді за захоплення Субботою, ще не так давно масово вірило в Кашпіровського та Алана Чумака й заряджало воду біля телевізора. Але чергове викриття якогось псевдогуру — це, можливо, якраз нагода і привід для всіх критично переглянути своє інформаційне меню.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


“Байрактарщина” як виразка воєнного часу “Скільки ще має впасти бомб?”