By 
Новини про контрнаступ Збройних сил України на Херсонщині заполонили весь вітчизняний інформаційний простір. Журналісти, блогери, політики, прості користувачі соцмереж діляться “інсайдами”, поширюють браваду, знову мріють скуштувати херсонських кавунів ще цього літа та планують поїздки в деокупований Крим. Проте такі настрої є шкідливими й створюють цілком неадекватні очікування.
Приблизно в обід у понеділок з’явилася інформація про те, що українська армія прорвала першу лінію оборони противника. Після того керівниця об’єднаного пресцентру Сил оборони “Південь” Наталія Гуменюк підтвердила, що наші військові перейшли в контрнаступ на кількох ділянках фронту. Деякі представники цивільної влади та ЗСУ доволі швидко встигли попросити не створювати зайвого шуму й ажіотажу довкола ситуації, проте вітчизняний соціум уже було не зупинити в бажанні святкувати “перемогу” та нести її в маси.
І лиш ближче до ночі почали з’являтися перші паростки здорового глузду із проханнями не видавати бажане за дійсне, адже ситуація на фронті – річ страшенно мінлива. Зокрема, багато таких повідомлень надходило із зони бойових дій від самих військових і медиків, які не просто бачать ситуацію на власні очі, а й усвідомлюють, якою ціною, якою кількістю життів дається кожен кілометр просування.
У цій ситуації пересічний обиватель має розуміти одразу кілька речей. Передовсім, що ситуація на фронті хитка. Вона залежить від величезної кількости чинників, інформацію щодо яких може мати хіба що найвище командування, і то не до кінця.
Також не менш важливо усвідомлювати, що для проведення успішного контрнаступу потрібно кілька факторів, зокрема діяти неочікувано, вирахувавши слабкі сторони суперника, а також мати чисельну та якісну перевагу в артилерії, техніці й живій силі. Українські військові з часу появи HIMARS на полі бою активно взялися за знищення складів із боєприпасами, мостів і переправ, а також місць скупчення противника. Це дало змогу пошкодити логістичні лінії окупантів, зменшило кількість живої сили та демотивувало особовий склад. Проте все ще не створило вагомої переваги в силі, достатньої, аби провадити масштабні та швидкі операції.
Натомість слід розуміти, що сили, які атакують, зазнають більших втрат, ніж ті, що обороняються, а якщо йдеться про добре укріплені позиції – то й поготів. А росіяни почали облаштовувати фортифікації на Херсонщині одразу, коли зрозуміли, що швидкий марш до Миколаєва й Одеси не передбачається, а добре було б втримати хоч уже окуповані території. Тож мусимо усвідомити, що контрнаступ дається великою ціною, а платять її, на жаль, українські військові.
Якими ж можуть бути масштаби контрнаступу? На це запитання взагалі складно відповісти. Однак, якщо зважити на те, що невідомо про якісь потужні нові постачання озброєння, Україна має обмежені сили, тому очікувати на швидкі й блискавичні операції не лише марно, а шкідливо. Навіть на території Херсонської та Миколаївської областей на правому березі Дніпра лінія фронту простягається на кількасот кілометрів – це величезна територія, і дуже сумнівно, що росіяни віддадуть її без бою. Звісно, можна сподіватися, що вітчизняне військове командування розпланувало розкішну операцію, завдяки якій вдасться знищити багато окупантів, захопити чимало полонених, а кремль примусити до чергового “акту доброї волі”. Проте говорити про ймовірність цього сценарію після кількох годин чи навіть діб із часу появи інформації про контрнаступ так само марно і шкідливо.
У створенні завищених очікувань велику роль відіграють різноманітні блогери, політики, офіційні персони, які піаряться лише на перемогах і применшують силу російської армії. Можна скільки завгодно принижувати путіна і все окупантське військо, проте їх не слід недооцінювати, адже це може зіграти із нами злий жарт. Згадаймо, як недооцінювання України та її армії перешкодило втіленню планів кремля на початку війни. У цьому виявляється неймовірна шкідливість різних аферистовичів, які створюють ілюзії, наче все добре. Ця заспокійлива бульбашка насправді може сильно роздутися і вибухнути, дуже боляче вдаривши по Україні, адже завищує очікування в суспільстві, створює для нього ілюзорний світ. Владі потрібно задуматися, кого і якими правами вона наділяє і як такі персонажі можуть зашкодити, бо удар передовсім припаде саме на неї: народ очікуватиме на швидкі кампанії, а не на довгі, затяжні й кровопролитні бої за відвоювання невеликих населених пунктів. Що вже говорити про те, що в будь-який момент росія може зібрати вдосталь сил, аби змінити ситуацію на фронті й знову рушити вперед.
І те, що частина представників влади, як-от міністр оборони Олексій Резніков чи радник голови Офісу президента Михайло Подоляк, намагається донести до суспільства саме зважену позицію та готує соціум до тривалого протистояння, не врівноважує ситуації, адже український народ любить вухами, тому дослухається до тих, хто подає ближчу до його серця інформацію, хто годує солодкими пілюлями та смачною локшиною.
Крім того, кожна перемога вітчизняних військових неодмінно супроводжуватиметься черговими підлостями росії на фронті та поза ним: від обстрілів цивільної інфраструктури до знущань з українських полонених та показових, диких і незаконних процесів над ними, від використання заборонених боєприпасів і можливого застосування хімічної зброї до продовження напруги довкола Запорізької атомної станції. Так кремль, звісно, демонструватиме власне безсилля, але ці вчинки від того не будуть менш огидними, брутальними чи болючими.
Українцям дуже бракує позитивних новин. Можна зрозуміти посполитий народ, який втомився від цього божевілля, що триває вже понад пів року. Хочеться чогось обнадійливого, тому люди хапаються за будь-яку нитку, проте не вміють вчасно спинитися у власних ілюзіях і бажаннях. А фронт потребує тиші й підтримки ресурсами: моральними та матеріальними. Тому важливо не впадати в переможну чи всепропальну істерію, розриваючись поміж ними повсякчас, а усвідомлено робити все, аби наближати перемогу України та звільнення окупованих територій: волонтерити, жертвувати на армію, брати участь в інформаційних кампаніях проти ворога та на користь України (обережно й лиш під керівництвом перевірених людей та офіційних персон, аби самим не стати інструментом у чиїхось підступних руках), дотримуватися інформаційної гігієни, не створювати собі завищених очікувань і не слухати тих, хто їх створює, підтримувати військових та їхні сім’ї, допомагати внутрішньо переміщеним особам і пам’ятати про всіх, хто віддав своє життя за Україну та нас із вами.
