By Упродовж усіх років незалежності України російські політичні й державні лідери намагаються репрезентувати нашу країну як свого зовнішнього противника. Відносини Росії з Україною й досі будуються за принципом реваншу, а росіяни вважають нас найпершим ворогом, зокрема, за опитуванням “Левада-центру”, у вересні 2016 року 56% московитів були негативно налаштовані до України.
Наприкінці 2017 року в трійку основних недругів Росії ввійшли США (68%), Україна (29%) і Євросоюз (14%). Республіки колишнього СРСР вважають ворогами 10% респондентів, Польщу – 8%, Німеччину, НАТО і Велику Британію – по 6%, бойовиків і прихильників ІДІЛ – 5%, а “друзів президента Путіна” й “тих, хто сьогодні перебуває при владі” – лише 4%[1].
І це не “путінський режим” так оцінює українців, а репрезентативно представлене населення Росії. Кремлівські пропагандисти разом зі спеціальними фондами та сайтами почали ідеологічну обробку московитів ще задовго до вторгнення Росії на територію України. Наприклад, у 2009 році на сайті “Русский обозреватель” проводилося опитування під назвою “Почему “ще не вмерла Украина?”. Тоді 28% респондентів відповіли, що українці “тримаються на плаву” “завдяки крадіжкам російського газу”, 12% – “через допомогу США, Прибалтики и Грузії”, на думку 5% росіян, “експорт сала й горілки приносить достатньо коштів”, ще 3% вважали, що “націю в тонусі тримає історична пам’ять про “голодомор”, 17% – “для того, щоб дошкулити “москалям”, а на думку 35% росіян, Україна “вмерла, але її ще не поховали”.
Після всього бруду, вилитого на історію та культуру українців, росіяни ще й заявляють, що “доводиться визнати, що Україну ми програємо Америці, до того ж із розгромним рахунком”[2].
Для обґрунтування “потенційної загрози” Росія вдається до будь-яких інсинуацій – від науково забарвлених до публічно-вуличних. Ігноруючи стримуючі важелі, представники владного олімпу Кремля безапеляційно “перекроюють” світову геополітичну та геоекономічну карту, щораз територіально обрізаючи Україну: “Як нами бачиться, справа в тому, що і Грузія, й Україна володіють штучно створеними в радянські часи територіями. Ці території ніким не гарантовані, включно з всілякими міжнародними організаціями. Їхнє становище гарантовано лише терпінням Кремля”[3].
На думку російського політика В. Жириновського, що має славу публічного озвучувача потаємних намірів і сподівань Кремля, “Україна – це штучна держава, що є об`єктом впливу різних країн”[4]. Він вважає, що Україна припинить своє існування в нинішньому вигляді, а її території поділять між собою Росія й Захід. З відповідною заявою він виступив на пленарному засіданні Держдуми РФ 18 жовтня 2018 року під час обговорення постанови про наростання військової загрози з боку України. “Наскільки я розумію, мова йде про розподіл України, коли вся Лівобережна Україна відійде Росії, а Правобережна залишиться під впливом Заходу, можливо, і вступить і в ЄС, і в НАТО. Треба остаточно вирішити, щоб не тільки Донбас, а вся східна Україна… Ніколи не даруйте чужі землі. Це російські землі з російським населенням”, – підкреслив політик[5].
Тоді ж Держдума РФ одностайно ухвалила заяву “Про загострення ситуації в Україні”, де, зокрема, йдеться, що Україна перетворилася на “терористичну державу”. Це свідчить про неабиякий прогрес у геополітичних відкриттях Росії, яка ще не так давно заявляла, що України як держави “ніколи не було й бути не може”. Антиукраїнську кампанію, зокрема, активно підтримав президент Росії В. Путін. На саміті НАТО в Бухаресті 7 квітня 2008 року, звертаючись до президента США Дж. Буша, він сказав: “Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!”[6]
Шовіністично налаштовані пропагандисти звели розмови про об’єктивний хід історичного розвитку, де Україна й Росія мають бути об’єднані (остаточне й безповоротне поглинання колонії метрополією), до банального пережовування путінської провокації щодо “штучності” України. Наприклад, редактор газети “Завтра” О. Проханов зазначив: “Україна – це, звичайно, предмет наших імперських страждань, наших імперських очікувань, наших імперських мрій, тому що вся Україна, починаючи з Криму, який кипить обуренням і дихає своєї тугою за російським дитинством, включно навіть з низкою зон Західної України, відчуває свою неповноцінність, свою недостатність, свій державний крах”.
Судячи не лише з навколонаукових праць, а й публіцистичних та інтернет-джерел, де трудяться шовіністи С. Марков, М. Лєонтьєв, Г. Павловський, Є. Попов, А. Пушков, О. Скабєєва, В. Соловйов, антиукраїнські тенденції переростають у заперечення української нації та держави: “В України земля є, але реальної території нема і взятися їй нізвідки. Ще коли Горбачов, Кравчук і Шушкевич знищували Радянський Союз, то було відзначено, що українцям варто було запропонувати те, на що вони мають право – територію гетьманської України: без Лівобережжя й без єдиного клаптя моря. Після чого жоден найнаціоналістичніший лідер у Києві чи у Львові не погодився б на таке відокремлення”.
Кремлівський радник С. Караганов неодноразово висловлював свою думку щодо України: “Нікому не потрібні чудовиська. Десуверенізація України”; “Україна – це взагалі незрозуміло що”; “Україна – недієздатна держава, в цій країні за роки незалежності так і не з’явилася національна ідея”. Така “істерія” є добрим знаком для українців, адже свідчить, що “не все гаразд у царстві російському”. Здається, що це звичайний набір політологічних термінів, та за ними криється спроба підготовки читачів, російського політикуму та “п’ятої колони” до нового сценарію окупації України.
Оскільки грузино-осетино-абхазький варіант реанімації Російської імперії до кінця не спрацював, а “суверенні” держави – Південна Осетія та Абхазія – не отримали міжнародного визнання, наступною є Україна, що також буцімто потребує втручання Росії. За “кризовими явищами”, що охопили західну сусідку, Кремль бачить загрози цілісності самій Росії, а відтак висуває твердження про “деградованість” українського суспільства й “розпад української держави”. Москва відверто натякає на можливість продовження окупації України, щоб “навести елементарний порядок”, оскільки “Росія не хоче отримати в себе під боком абсолютно некеровані території”. До слова, в оновленій військовій доктрині очільника Генштабу РФ В. Герасимова акценти зміщені на збройні вторгнення для захисту російських територій.
Як казав тридцять третій президент США Гаррі Трумен, у світі немає ні політики, ні дипломатії, ні законів, ні правил, мовою яких можна розмовляти з Росією, адже вона розуміє лише мову грубої фізичної сили.
[1]2000:“Левада-центр”: 29% россиян считают Украину врагом России
[2]Русский обозреватель: Зомби остались без газа
[3]Тут і далі цитуємо за: Махнач В. Лоскутное одеяло
[4]Уніан:Жириновський: Україна – це штучна держава
[5]Украина.ру:Жириновский: Вся Левобережная Украина отойдет России
[6]Цензор.нет: Путин: “Украина – это даже не государство!”
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
