By 
Сьогодні найбільшою проблемою впливу держави на українську економіку є “відірваність фінансового управління”, тобто відособленість керування Нацбанком суто монетарним сегментом від управління рештою аспектів розвитку економіки іншими органами влади, насамперед Кабміном.
Така “відірваність”, як і перспективна модель ведення монетарної політики – антиінфляційне таргетування, спричиняє гальмування економічного росту. Боротьба з інфляцією, що не супроводжується структурним оновленням виробничого потенціалу та розвитком фондового ринку, перетворюється у протистояння монетарного департаменту управління та народу за право володіти ліквідними коштами.
Ефективність грошово-кредитної політики, яку проводить будь-який центральний банк, цілком залежить від правильного розуміння механізмів взаємодії між грошовим і реальним секторами економіки, а також від адекватного використання інструментів грошово-кредитного регулювання. Зі свого боку, вибір цілей грошово-кредитної політики повністю визначається ступенем розвитку трансмісійного механізму.
Монетарні імпульси, які генерує центральний банк, проходять через канали трансмісійного механізму, впливаючи на основні макроекономічні змінні (ВВП, зайнятість, інфляцію). Загалом монетарні імпульси проходять три стадії: інструменти центрального банку (облікова ставка, операції на відкритому ринку) впливають на ринкові відсоткові ставки, валютний курс, ціни на активи та умови кредитування; зміни у фінансовій кон’юнктурі спричиняють зміни в номінальних видатках домогосподарств та фірм; зміни в сукупному попиті впливають на темпи економічного зростання, рівень безробіття. Порушення на будь-якій стадії призводять до зниження чи відсутності результатів грошово-кредитної політики.
Кожен центральний банк розробляє модель трансмісійного механізму грошово-кредитної політики з урахуванням національних особливостей економіки (масштаб, відкритість, рівень розвитку і структура фінансового ринку, інструментарій та цілі монетарної політики, конкретні економічні умови тощо), що відображаються в певних каналах передавального механізму грошово-кредитної політики.
Модель трансмісійного механізму монетарної політики в Україні вже багато років перебуває на стадії розробки. Успішність її завершення великою мірою визначається обґрунтованістю структури кредитно-грошової політики, тобто системи каналів, які відображають специфіку дії вітчизняного монетарного трансмісійного механізму. Серед цих каналів, зокрема, грошова маса, відсоткова ставка й обмінний курс (основний канал).
Головна загроза економічній безпеці країни у монетарній сфері полягає в тому, що Нацбанк не може ефективно впливати на ставку за кредитами за допомогою традиційних інструментів, а лише шляхом стабілізації обмінного курсу, що проводиться із резервів НБУ. В умовах боргових зобов’язань, зростання імпорту та зменшення чистої міжнародної інвестиційної позиції така політика не може бути ефективною.
Нині дія монетарного механізму не спрацьовує у класичному розумінні. Попит на гроші визначається чинниками немонетарного характеру: непоінформованість щодо програмних пунктів новообраного президента породжує недовіру до урядових програм, що призводить до зменшення попиту на гривню й зростання на іноземну валюту з певної перестороги; недовіра до банківського сектору і відсутність ефективного фондового ринку спотворює залежність спекулятивного попиту на гроші від норми відсотка. Обмінний курс в Україні найперше визначається за спекулятивними операціями та панічними настроями населення, тож НБУ виконувати роль регулятора в таких умовах доволі проблематично.
Якщо уявити, що інфляція не має монетарного складника, то навіть зміна світових цін на газ та нафту спричинить значні інфляційні очікування, збільшивши тим самим і транзакційний попит на гроші. Однак зростання коштів як страхового резерву відбудеться знов таки у вільно конвертованій валюті. До того ж страховий резерв тим більший, чим гірші умови для незалежного перестрахування населення. Відсутність ефективного медичного та пенсійного страхування, зростання рівня безробіття підвищують попит на гроші.
Формування доходу вимагає готівки для укладання транзакційних угод. Натомість його непередбачена динаміка спричинить додаткові домовленості, що породжують потребу у грошах через пересторогу. І хоча попит на готівку завжди був чинником зменшення інфляції, в Україні він трансформується в купівлю валюти більш стабільних економік. З огляду на те, що НБУ не друкує долари та євро, це призводить до стрибків курсу і зростання цін.
Сьогодні основною загрозою для української економіки є нездатність монетарного трансмісійного механізму регулювати ситуацію самостійно. Оскільки ставка рефінансування та монетарна база не є дієвими інструментами в руках НБУ, Національний банк повинен виходити на ринок та внормовувати обмінний курс, що невблаганно падає під час витікання інвестицій та збільшення імпорту. Але така ситуація не може тривати вічно.
Для того, щоби трансмісійний монетарний механізм ефективно функціонував, необхідно тримати стабільний курс національної валюти. Поки що це вдається, однак у майбутньому економіка має перестати бути імпортоорієнтованою, не займатися стимулюванням споживання, а більше орієнтуватися на підтримку власного виробника.
Одним із перспективних напрямів утвердження механізму впливу грошово-кредитної політики на реальний сектор економіки є виділення якомога більшої кількості окремих взаємозв’язків між грошово-кредитними та макроекономічними змінними. Це сприятиме розвитку трансмісійних механізмів, на основі розуміння дії яких підвищиться ефективність проведення грошово-кредитної політики України.
Отже, для ефективного впливу монетарної політики на економічне зростання країни потрібні структурно-системні підходи, а не вибіркове антиінфляційне таргетування.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
