Недодержави соціальних мереж

Недодержави соціальних мереж

Розвиток соцмереж дарував аудиторії два важливих відчуття. Перше – цілковитої свободи. Вільного світу, де можна з легкістю висловлюватися та звільнитися від державної цензури і нагляду. Друге – що соцмережі перетворяться на своєрідні наддержавні утворення, які відберуть у традиційних держав частину їхніх функцій. І те, і те виявилося оманою. Принаймні поки що.

Одну з основних ролей у наші часи відіграють соціальні медіа та нові технології. Ключовими компаніями на світовому ринку дуже швидко стали технологічні фірми. Володіння інформацією та створення інструментів для роботи з нею тепер є набагато важливішим та вигіднішим за виробництво промислових товарів. Дані, якими володіють соціальні мережі, є чи не найбільшим багатством доби.

Соцмережам за півтора десятиліття вдалося переформатувати під себе інформаційне поле світу. Тепер медіа міркують над тим, як підлаштуватися під новий алгоритм фейсбуку чи інстаґраму, аби не лише не втратити аудиторію, а й взагалі – могти якось прорватися крізь інформаційні фільтри. Ба більше, вони підлаштовуються під особливости соцмереж, інтегруючись у них, використовуючи всі їхні інструменти.

Соцмережі намагаються прив’язати людину до себе якнайбільшою кількістю ниток, аби посилити залежність та заангажованість віртуальних процесів. Бо соцмережі – це історія про зв’язки, а самі користувачі – набір даних, які можна продати за грубі гроші.

За допомогою нових медіа та технологій протестувальникам у кількох країнах, поміж яких й Україна, вдалося здійснити революції. Соцмережі стали інструментом у боротьбі за владу. Зрозумівши це, авторитарні лідери, які відчули загрозу для своїх режимів, вирішили нейтралізувати соціальні мережі, підкорити їх собі, вводячи цензуру, забороняючи доступ, вимагаючи інформацію про користувачів, дискредитуючи незалежних лідерів, плодячи ботоферми чи вводячи, як Китай, систему соціального кредиту, що дозволяє упокорити бунтівників. І соцмережі прогнулися. А які не схотіли – мусили покинути інформаційне поле тих країн.

Інші ж політики зрозуміли потужність біґ-дата та можливости, які вони відкривають, зокрема маніпуляційні. Так, Дональдові Трампу, мільярдеру-популісту, попри всі прогнози аналітиків, вдалося стати президентом США. А заодно й показати безсилля найбільшої соціальної мережі світу, фейсбуку, котрий так і не зробив нічого із фейковими повідомленнями, які миттєво, завдяки тим самим алгоритмам, розліталися стрічкою під час виборчої кампанії. Це засвідчило неготовність творіння Цукерберґа відповідати на виклики вже і зараз.

Взявши на озброєння напрацювання команди Дональда Трампа, українським президентом став комік Володимир Зеленський, який у своїй кампанії активно використовував інструменти тарґетованого маркетингу в соцмережах.

Людство має дуже приблизне уявлення про медіаграмотність,  тож здебільшого легко передає інформацію про себе великим компаніям, сподіваючись на те, що такі потужні корпорації повинні мати й не менш потужний захист. Проте люди забувають, що в сучасній добі все велике є вразливим; що нечисленні групи хакерів мають перевагу над потужними неповороткими інституціями, хай це навіть не державні, а приватні компанії; що розробники додатків вигадують все нові шляхи, аби витягнути для себе потрібну інформацію про користувачів, а соцмережі не можуть чи й не хочуть тому перешкодити.

Людина ще ніколи не була настільки відкритою для світу. Завдяки біґ-дата можна розкласти нас на найдрібніші факти про життя та зв’язки. Ми щодня залишаємо в павутині стільки слідів, що стосуються найрізноманітніших сфер нашого життя, ніби злодій-дилетант, який пішов на справу навіть без рукавичок. А цим легко можна скористатися, якщо інформація потрапить у неправильні руки.

Потрібно делегувати повноваження, але кому та куди? Здається, сам Цукерберґ теж не знає відповіді на це питання. Засновник фейсбуку пропонує добиватися того, аби люди зменшували тривалість свого перебування в соцмережах. Та варто не лише проводити там менше часу, а й залишати якнайменше інформації про себе. Ба більше, серед розробників із Кремнієвої долини вже не перший рік є мода на те, аби їхні діти виховувалися tech-free, себто максимально без впливу ґаджетів та соцмереж. Аби чада мали нормальне дитинство.

Самі соціальні медіа все більше хочуть скидатися на протодержавні утворення. До того ж такі, що мають доволі авторитарний характер, адже вся влада та її каральні функції зосереджені в руках творців і власників. Або ефемерних офісів, які вибірковістю своїх ідей та втіленням приписів мають доволі кафкіанський характер. Імовірніше, що вас забанять за лайку чи голі соски, ніж за створення фейкового профілю чи поширення відвертої брехні.

Творці соцмереж, цілком в дусі авторитарних режимів, навіть подбали про створення ілюзії демократії. Вона зводиться до можливости обирати: між сердечком і гнівною усмішкою; між одним набором стікерів та іншим, між можливістю додати когось в друзі чи вилучити.

Людям та компаніям доводиться підкорятися алгоритмам, які соціальні мережі розробляють начебто на благо користувачам, проте згодом виявляється, що вони лиш збільшують дистанції між різними соціальними групами замість того, аби творити нові зв’язки, як було обіцяно. Розділяй та володарюй в дії. Соцмережі мали начебто стати майданчиками свободи. Відкрити перед людиною світ і допомогти їй відкритися світові. Натомість перетворилися на вразливі зливні бачки, яких політики та агресивні держави використовують у своїх маніпулятивних цілях. А самих людей замкнули в бульбашках.

Напочатку видавалося, що соцмережі вийшли за межі державних утворень, проте вони дуже швидко показали свою слабкість та нездатність відповідати на серйозні виклики. Система боротьби із фейками почала працювати аж після виклику Цукерберґа в Конгрес, себто після того, як завдяки фейкам вдалося виграти вибори. 

Що вже говорити про такі соцмережі, як Вконтакте та Одноклассники, які належать пропутінському олігархові. Вони здалися на милість спецслужб і ніякої свободи давним-давно не пропонують. 

Соцмережі не пройшли випробування владою, тому вони повинні підкорятися загальним законам. Поки що вони точно потребують нагляду й не мають права ставати наддержавними утвореннями, інакше зовсім пустяться берега. Не доросли.

Те, що мало звільнити від нагляду Великого брата, саме потребує нагляду – аби, бува, не спокусилися самі перетворитися на того ж Великого брата.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Коментарі вимкнено “Цифрове середньовіччя”