By 
Націю, як і державу, важко вважати повноцінною, якщо вона не є господарем на своїй землі. Ця аксіома стає справедливою, коли координати виживання країни окреслені відсутністю справжнього територіального, економічного, духовного та інформаційного суверенітету.
Як відомо, Фрідріх Енгельс заперечував право націй на самовизначення, вважаючи, що такий привілей мають лише великі історичні народи. Ба більше, філософ навіть створив теорію контрреволюційності малих народів і “національних уламків”. Ще в 1849 році в праці “Демократичний панславізм” Енгельс писав: “Ми вже довели, що подібні маленькі національності, які історія вже протягом століть тягне за собою проти їхньої власної волі, неминуче повинні бути контрреволюційними, і що всяка опозиція в революції 1848 року дійсно була контрреволюційною… Усі вони належать до тих народів, які або, подібно до південних слов’ян, за своїм історичним становищем неминуче є контрреволюційними, або ж, подібно до росіян, ще далекі від революції, і тому, принаймні поки що, контрреволюційні… Ми повторюємо: окрім поляків, росіян і, можливо, турецьких слов’ян, жоден слов’янський народ не має майбутнього через те, що в них відсутні необхідні історичні, географічні, політичні і промислові умови самостійності й життєздатності. Народи, які ніколи не мали своєї власної історії. Які з моменту досягнення ними першого, найнижчого ступеня цивілізації вже підпадали під чужоземну владу або ж тільки за допомогою чужоземного ярма були насильно підняті на перший ступінь цивілізації, нежиттєздатні і ніколи не зможуть набути певну самостійність”[1].
З цитати помітно, що стаття написана з неприхованою ворожістю до південних слов’ян та упередженим ставленням до “реакційних класів”. У праці від 1866 ріку “Що робітничому класу до Польщі?” Фрідріх Енгельс пише: “Право великих національних утворень Європи на політичну незалежність, визнане європейською демократією, не могло, звичайно, не отримати такого ж визнання, зокрема від робітничого класу. Це було не що інше, як визнання за іншими великими, безсумнівно, життєздатними націями тих прав на самостійне національне існування, яких робітники у кожній окремій країні вимагають для себе. Але це визнання і співчуття національним прагненням стосувалося тільки великих і чітко визначених історичних націй Європи: Італії, Польщі, Німеччини, Угорщини, Франції, Іспанії, Англії, Скандинавії, що не були розділені чи під іноземним пануванням…”[2].
Неприхована експансія (територіальна, економічна, культурна, духовна) пояснюється відомим демократичним принципом “права людини” так, буцімто люди існують тільки з одного боку. Інший ж бік – це неісторична нація, яка не має жодної цінності для майбутнього, окрім долучення до спільних з іншими націями проектів
Показовим прикладом представника неісторичної нації є українець Іван Пулюй. Вчений знав 15 мов, зокрема давньогрецьку та гебрайську. Іван Пулюй збудував першу в Австро-Угорській імперії електростанцію, керував запровадженням трамвайного сполучення у Празі, вдосконалив телефон. У 1902 році він став першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету. Цісар Франц-Йосиф іменував Пулюя Радником Двору й нагородив лицарським Хрестом. Пулюй першим дослідив неонове світло, налагодив промислове виробництво люмінесцентних ламп власної конструкції.
Іван Пулюй впродовж 20-ти років досліджував невидимі Х-промені, відомі нині як рентгенівські. З його експериментами був добре знайомий Вільгельм Рентген. У Страсбурзі вони працювали в одній лабораторії. Свою першу трубку Пулюй сконструював на 14 років раніше за Рентгена. Саме Пулюй пояснив природу виникнення Х-променів. Йому належить і перший знімок повного людського скелета.
Але, як не дивно, 12 листопада 1901 року Нобелівську премію за винайдення Х-променів присудили Рентгену. Іван Пулюй прочитав звістку про Рентгенове відкриття лежачи в ліжку. Піднявшись з нього і схопившись руками за голову, він раз у раз скрикував: “Моя лямпа! Моя лямпа!”. На лист Івана Пулюя, де він запитував колегу, чи користувався той подарованими йому “лампами Пулюя”, Рентген не відповів. Згідно із заповітом, усі записи Рентгена, що стосувалися відкриття Х-променів, після його смерті було знищено.
“Не можу вас нічим утішити: що сталося – не змінити, – писав Пулюєві Альберт Айнштайн, з яким багато років приятелював. – Хай залишається при вас сатисфакція, що й ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А коли на тверезий розум, то все має логіку. Хто стоїть за вами, русинами, – яка культура, які акції? Прикро вам це слухати, та куди дінешся від своєї долі? А за Рентгеном – уся Європа”[3].
Згадки про Гегеля, Маркса, Енгельса, Лассаля, як авторитетів на ниві філософської науки, які своїми літературними вправами винесли вирок багатьом націям, включно з українською, спонукають до практичної сатисфакції. Ще жоден історик чи філософ не замислився про історичну відповідальність “класиків” за теоретико-методологічне обґрунтування антилюдської ідеології, коли одні нації проголошуються носіями вищих якостей, а інші потрапляють до “неповноцінних”..
[1] Энгельс Ф. Демократический панславизм // К. Маркс, Ф. Энгельс. Собр. соч., т. 6. – С. 293-294.
[2] Энгельс Ф. Какое дело рабочему классу до Польши? / К. Маркс, Ф. Энгельс. Собр. соч., т. 16. – С.160.
[3] Газета по-українськи: Івана Пулюя за захоплення фізикою зреклися батьки
