Непомічений ювілей. Крісу Маркеру – 100

29 липня видатному французькому режисеру, сценаристу, фотографу, оператору, поету, журналісту, художнику мультимедіа й інсталяцій, дизайнеру й мандрівнику Крісу Маркеру виповнилося б 100 років. В українському інфопросторі ця дата залишилася непоміченою, натомість на Заході до ювілею зробили низку публікацій, кінопоказів і прямих трансляцій у мережі.

Для історії важливими є не лише його проєкти, створені з використанням різних технік, а й сформована почасти ним самим легенда, навіть міф Кріса Маркера, адже багато відомостей про нього доволі суперечливі, а часом навіть нагадують фантастику.

Що тільки про нього не писали: що його батько нібито був американським солдатом; що Маркер народився в Монголії й мав аристократичне походження; що був парашутистом у Другій світовій; і навіть те, що він прийшов до нас з іншої планети. Сам Маркер майже не давав інтерв’ю, навіть фотографувався нечасто. Відмови журналістам пояснював тим, що все можна знайти в його творах.

У цьому не варто вбачати якийсь піар-трюк чи свідоме запускання в інформаційний простір побрехеньок. Митця завжди цікавила не так істина, як різноманітність її образів і різниця у їхньому сприйнятті. На його думку, образами можна й потрібно користатися, щоб знайти спільну мову. У його фільмах постають теми, які цікавлять і хвилюють автора: пам’ять людини, влада, тоталітаризм, смерть. Як говорив Маркер: “Переглядаючи зображення, ми хочемо знати не лише те, що було, а й те, що буде. Коли ведеш підпільну боротьбу за образи, пам’ять можна переписати” (стрічка “Без сонця”, 1982).

Життю Кріса Маркера, вкрай насиченому подіями, творчими експериментами, співпрацею з іншими видатними митцями, зокрема й учасниками французької “нової хвилі”, а ще численними подорожами різними місцями світу, може позаздрити будь-який кінематографіст. До речі, він бував і в Україні, навіть гостював у Києві в українського режисера-документаліста Сергія Буковського.

Маркер завжди цікавився медіа й новими технологіями, використовуючи їх як інструмент і матеріал, реалізовуючи так свої новаторські експериментальні задуми. Варто згадати бодай його проєкт Immemory чи мультимедійну інсталяцію Zapping Zone: Proposals for an Imaginary Television для виставки Passages de l’image в Центрі Помпіду в 1990 році – простір із великою кількістю відео.

Стрічки Кріса Маркера давно вважаються класикою світового кіно, їхній вплив на формування багатьох митців в усьому світі беззаперечний. Маркера завжди згадують як “батька” документального кіноесе. Його короткометражний фільм “Злітна смуга” (La Jetée, 1962) неодмінно потрапляє в рейтинги найкращих стрічок, зокрема у 2018-му він був у переліку 100 найкращих неангломовних фільмів за версією BBC.

“Злітна смуга” є частиною ще однієї кінолегенди: багато хто вважає, що фільм став поштовхом для створення стрічки “12 мавп” (1995) Террі Гілліама з Брюсом Віллісом і Бредом Піттом у головних ролях. Щоправда, Гілліам говорив, що фільм Маркера він уперше подивився лише після завершення роботи над власною стрічкою, однак очевидним було те, що асоціації й паралелі з картиною визнаного майстра надзвичайно його тішили.

Кінокритик Джеймі Крістлі називав “Злітну смугу” одним із найдивніших фільмів, що коли-небудь задумувалися, а водночас – найкрасивішим і найсумнішим.

Стрічка майже повністю зроблена з чорно-білих фотографій, що зображують події оповіді. У ній є лише один рухомий кадр: жінка на великому плані, яка дуже коротко кліпає повіками – і він спрацьовує як надзвичайно потужний акцент. Фотографії на екрані супроводжуються розповіддю за кадром, озвученою одним голосом, а також музикою і звуковими ефектами.

Можна навіть сказати, що це фоторозкадрування сценарію. І тут одразу виникає запитання: чи стандартне навчальне завдання для майбутніх режисерів – розкадрувати поставлений на сцені етюд – раптом не з’явилося саме завдяки цьому фільму Маркера? Пригадуються також інші стрічки, зроблені як фотофільми й, напевно, інспіровані “Злітною смугою”.

Чи є “Злітна смуга” класичним документальним фільмом, як окреслюють його жанр у багатьох джерелах? В основі його візуального ряду переважає постановний елемент: виконавців ретельно підібрали, фото знімалися постановно, ставилося світло, добиралися ракурси кожної світлини, але водночас уся дія на екрані збудована, стилізована й подається глядачеві у формі документального фоторепортажу. Сам Маркер у титрах назвав свій фільм “фотороманом”.

Автор вибрав фотографію невипадково – тут вона є доречнішою, ніж будь-який засіб візуалізації наративу, адже все побудовано на тексті, у якому йдеться про спогади. А ще фотографія – це подорожі-переміщення в часі: з теперішнього ми потрапляємо в минуле, далі – у майбутнє, потім навпаки. Після перегляду стрічки в пам’яті залишаються фрази (зараз би їх назвали “меседжами”), які звучать у закадровій оповіді: “Кадри дитинства, які він переживав знову і знову, – це кадри його власної смерті”, “Час тягне тебе до себе”, “Музей пам’яті”.

“Злітна смуга” – це ще й антиутопія: на екрані апокаліптичні зображення зруйнованого Третьою світовою Парижа; катастрофа загнала залишки знищеного людства в підземні бункери, де урядові вчені проводять експерименти над обраними з вцілілих – активізуючи їхні спогади, змушують їх здійснювати мандрівку в часі. Так науковці сподіваються змінити минуле, яке відповідно має вплинути й на майбутнє. Одразу виникає безліч асоціацій із відомими антиутопіями, зробленими значно пізніше, як-от “Термінатор” чи “Матриця”.

Мабуть, багато хто із сучасників вважав Маркера надмірно ексцентричним чи занадто схильним до містифікацій, але схоже, що він до всього насправді ставився з гумором, наприклад називав себе “відомим режисером невідомих фільмів”. Інколи він робив виняток для представників ЗМІ й відповідав на їхні запити, але жартома, надсилаючи їм зображення улюбленого кота Гійома. Хатній улюбленець Маркера був також героєм його інтернет-проєкту.

Насправді митця звали Крістіан Франсуа Буш-Вільнев. А в його псевдонімі – Кріс Маркер – без зусиль знайдемо іронію: коротке, як начерк пера, це ім’я заявляє про “маркування”, “позначку”, а водночас насміхається над дорогим і популярним брендом Parker. У ньому йдеться про іншу концепцію, повну протилежність “розкішному стилю”.

Кріс Маркер пішов із життя в день свого народження, 29 липня 2012-го, йому виповнився 91 рік. Звісно, це можна вважати дивним збігом обставин чи сприймати образно, як певну метафору. Можливо, Маркер би потішився, якби ми відчули в цьому іронію, хай і сумну.

В інтернет-проєкті Кріса Маркера кіт Гійом, прощаючись із глядачами, запитав: “Що ви зараз дивитеся?” З англійської це можна перекласти й інакше: “За чим ви зараз спостерігаєте?”

Як сказав колись Кріс Маркер: “У майбутньому Біблією стане нескінченна магнітна стрічка часу, яку потрібно буде постійно для себе відкривати, знову і знову, аби переконатися у власному існуванні”.