By 
Після того як 24 лютого російська армія вдерлася в Україну, розпочавши повномасштабну війну, країни Заходу, зокрема члени ЄС, усвідомили критичність глибокої залежності від російських енергоносіїв. І саме вона стала перешкодою для негайних санкцій, які мали б стримати агресора. Згодом міністр економіки Німеччини Роберт Хабек сказав, що допустити таку велику залежність від російських вуглеводнів (приблизно половина споживання газу, велика частка вугілля та нафти) було “дурістю”.А нинішній президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр визнав помилкою свою попередню рішучу підтримку “Північного потоку-2” – ще одного російського газопроводу.
Сьогодні Європейський Союз занадто слабкий, щоб негайно покарати й стримати Росію енергетичними санкціями. Наприкінці квітня “Газпром” оголосив про намір припинити постачання газу до Польщі та Болгарії. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн назвала це енергетичним шантажем Кремля.
За іронією долі, усього, що відбувається сьогодні, не сталося б, якби Захід продемонстрував твердішу реакцію на російську агресію проти України у 2014 році і якби зрозумів, що Кремль традиційно використовував “Газпром” та інші активи як енергетичну зброю.
У 2014 році Росія анексувала Крим і розв’язала війну на Донбасі, постійно підтримуючи й озброюючи сепаратистів. Злам політичної системи, що склалася після Другої світової війни, шокував Захід і викликав серйозні занепокоєння щодо глибокої енергетичної залежності ЄС від Росії. Агресія частково сприяла призупиненню російської енергетичної експансії до Європи. Наприкінці 2014 року було скасовано проєкт “Південний потік” – газопровід потужністю 63 млрд кубометрів, який мав йти дном Чорного моря до Європи в обхід України.
На початку 2015 року Європейська комісія опублікувала Рамкову стратегію стійкого енергетичного союзу з перспективною політикою щодо змін клімату, яка була покликана зробити ЄС сильнішим із погляду енергетичної безпеки. РФ лише один раз була згадана в документі, коли йшлося, що “ЄС розгляне перебудову енергетичних відносин із Росією на основі рівних умов щодо відкриття ринку, чесної конкуренції, захисту довкілля та безпеки для взаємної вигоди обох сторін”. Натомість стратегія передбачала розширення енергетичного партнерства з іншими країнами.
Але дуже скоро з’ясувалося, що реальність є іншою, а зупинення зростального енергетичного домінування Росії в Європі – тимчасовим. Уже у вересні 2015 року “Газпром” і п’ять європейських енергетичних компаній підписали угоду про будівництво “Північного потоку-2”, а в жовтні 2016 року – “Турецького потоку”, який був лише реінкарнацією “Південного потоку”, хоч і з удвічі меншою потужністю. Деякі європейські держави рішуче виступили проти “Північного потоку-2”, особливо Польща та країни Балтії. Проте ЄС виявився роз’єднаним і неодностайним у своїй політиці: Німеччина – найрішучіший прихильник проєкту – досягла своєї мети.
Ці трубопроводи не посилили енергетичної безпеки Євросоюзу. І частка постачання російського газу не зменшилася. Й ось тепер навіть колишні ентузіасти нарощення європейсько-російської енергетичної співпраці глибоко стурбовані цією залежністю.
Важко не погодитися з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом, який нещодавно заявив, що сильніша відповідь Заходу на вторгнення в Україну та анексію Криму могла б запобігти повномасштабній російсько-українській війні. Але прихована війна із використанням російської енергетичної зброї почалася задовго до традиційної війни та збройної агресії 2014-го.
У 2008 році Грузія та Україна подали заявку на отримання Плану дій щодо здобуття членства в НАТО, незабаром після цього виникла війна в Грузії. Очільник Польщі Лех Качинський, який відвідав Тбілісі разом із президентом Ющенком у розпал агресії, не сумнівався у військових планах Росії, коли говорив: “Сьогодні Грузія, завтра Україна, післязавтра – країни Балтії, а пізніше, можливо, настане час і для моєї країни, Польщі”. Незабаром після грузинських подій сталася газова війна 2008–2009 років, коли Росія намагалася переконати ЄС у тому, що Україна не є надійним енергетичним партнером, щоб виправдати необхідність будівництва нових газопроводів в обхід України. Зрештою, Росії це вдалося.
Президент Качинський мав рацію щодо України як наступної цілі російської агресії. А менш ніж за два роки він загинув у авіакатастрофі під Смоленськом разом із дружиною та десятками найвищих польських посадовців. Польська влада звинувачує Росію у катастрофі літака.
Помилки, яких ЄС припустився впродовж останніх двох десятиліть, мають бути виправлені зараз: Європа повинна якомога швидше відмовитися від російських енергоресурсів, щоб стримувати агресію Кремля. Торік енергоносії забезпечили понад половину експортних надходжень Росії, а цього року, якщо не ввести обмежень, їхня частка зросте на 30 %. І ці криваві кошти фінансують вбивства мирного населення та агресивну імперську політику. Гроші, які ЄС платить Росії за енергоносії, не можна навіть порівняти з обсягом військової та фінансової допомоги Україні під час війни: у 35 разів більше, за словами верховного представника ЄС Жозепа Борреля. А загалом від старту вторгнення в Україну до початку травня світ профінансував війну Путіна на 63 мільярди євро.
Помилки минулого потрібно виправляти зараз. Європа має якомога швидше переглянути свою енергетичну політику та відносини з Росією і запровадити щодо неї обмеження й заборони.
