Нове й новітнє. Куди ти йдеш, сучасне мистецтво?

Нове й новітнє. Куди ти йдеш, сучасне мистецтво?
Джеймс Елкінс, американський історик мистецтва й теоретик візуальних студій, колись написав про інституційну боротьбу різних дисциплін ось таке: їм можна ігнорувати одна одну, можна заперечувати, а можна приймати й вивчати. Йдеться про те, що часто нові й новітні дисципліни чи віяння зовсім не узгоджуються з усталеними чи традиційними формами конструювання знань. Тож ви можете мати однакові предмети дослідження, наприклад картини, але дуже різне трактування того, що ви там бачите – і відповідно будете удавати, що ваша правда, як-от знання про картини, більш правдива за правду опонента. Можна активно боротися з єретиками, а можна намагатися співжити і вчитися один в одного, як це робили європейці після століть релігійних воєн.

Наведу приклад: у Львівській академії мистецтв вивчають дисципліни, які вже давно відмерли, культивуючи переконання, що наша правда “правдивіша”, а ті інші, що не вміють робити так, як ми, просто помиляються, бо колись світ повернеться до справжнього. Але світ уперто не йде до джерел. Отже, часом студенти вивчають якісь антикварні дисципліни, смислу в яких небагато.

Світ мистецтва динамічно розвивається, і якщо для багатьох львів’ян неосяжною є скульптура Ксавера Моцарта на площі Маланюка, то для інших небагатьох важкими для розуміння є нові звитяги цифрового мистецтва. У 2018 році аукціонний дім Christie’s продав видрукувану на принтері картинку під назвою “Портрет Едмонда Беламі”. Особливістю роботи стало не її формальне вирішення чи складність виконання, а те, що твір був наслідком роботи математичних алгоритмів, які генерували з тисяч портретів інших людей нову картинку. Такі системи штучного інтелекту називають генеративно-змагальними нейромережами – Generative Adversarial Network (GAN). Від цього акроніму навіть пішла назва нового напряму сучасного мистецтва – ганізму, що є чимось на кшталт імпресіонізму. Тоді мене вразило те, що молоді люди, які мали лише зелене поняття, що таке мистецтво, змогли отримати за твір, який вони зліпили із позичених на GitHub алгоритмів, майже пів мільйона доларів. Це був шок, бо жоден живий український художник за такі гроші ніколи не продавався – а тут студенти-провокатори, украдений код, сумнівна естетика. Ех, подумалося: куди котиться світ?

Але цього року мої мізки затріщали з новою силою, бо я дізнався про NFT-мистецтво, яке вкотре спричинило шок на аукціонних торгах. Що таке NFT? Дослівно абревіатура розшифровується як non-fungible token, тобто невзаємозамінний токен. Фактично NFT є аналогом цінних паперів, а купівля NFT-токена закріплює за людиною право на володіння цифровим об’єктом в інтернеті: гіфкою, картиною, фотографією, аудіо чи будь-яким іншим купленим файлом. Але унікальним файлом, код якого маєте лише ви. І вартість такого об’єкта варіюється від копійок до десятків мільйонів доларів.

Нове шоу у світі мистецтва влаштував аукціонний дім Christie’s. Твір Everydays: The First 5000 Days від художника Майка Вінкельмана, відомого під акронімом Beeple, який народився в 1981 році), продали на аукціоні за 69 млн доларів, хоча справді продали за ось ці NFT-токени. Beeple почав із того, що продавав свої цифрові картинки за десятки доларів. У травні 2007 року оголосив, що буде виставляти онлайн щодня одну картинку. Він творив 5 тис. днів і щодня виставляв нове цифрове зображення, яке лайкали його прихильники, а їх у Вінкельмана багато, майже 2 млн послідовників у Інстаграмі. У травні 2021 року всі ці картинки об’єднали і виставили як єдиний твір на аукціонні торги. Як наслідок, Beeple став найдорожчим із живих художників на планеті.

Критики пишуть, що в цьому панно із 5 тис. днів-образів художник з’єднав повторювані теми та колірні схеми, щоб створити естетичне ціле. Beeple  упорядкував їх у хронологічному порядку, акцентуючи окремі фрагменти, відкриваючи абстрактні, фантастичні, гротескні та абсурдні картинки, які реагують на поточні події та глибоко особистісні моменти: одержимість суспільства і страх перед технологіями, прагнення багатства й заздрість. Також у цьому творі часто з’являються образи нещодавніх політичних потрясінь в Америці. Аукціон відбувався онлайн (тепер це популярно завдяки COVID-19), стартова ціна за цей мегаколаж становила 100 доларів. Усе завершилося десятками мільйонів. Куди котиться світ?

Дотепер диджитал-майстри переважно заробляли, створюючи роботи “на замовлення”. Їх не так часто вважали “справжніми” художниками. Крім того, їхні роботи просто ніде було продавати – цифрові штучки в галерею чи музей не занесеш. Поява NFT показала, що такі художники створюють справжнє потрібне мистецтво й можуть заробляти, займаючись творчістю. NFT-токени продають і купують переважно за криптовалюту Ethereum, яку придумав росіянин Віталій Бутерін. Ethereum є другою найбільшою криптовалютою у світі з 389 млрд доларів ринкової капіталізації. Її обмінні одиниці, що звуться “ефір”, зараз поступаються тільки біткоїну, капіталізація якого становить 1,1 трлн доларів. Крім того, Ethereum – це і платіжна система, і платформа для розроблення додатків на базі блокчейну, код яких запускається в розподіленій мережі, а не на централізованому сервері. Завдяки цьому додаток не можна цензурувати і нібито контролювати. Це також забезпечує можливість отримання унікального цифрового коду, який гарантує NFT-токен. Тож людина, яка купила твір Beeple за майже 70 млн, заплатила фактично не так за цифровий файл, як за унікальний код, який розподілений на різних серверах у світі і який неможливо підробити чи вкрасти – він унікальний.

Отже, хтось купує виняткові файли, які перебувають у блокчейні й можуть підтвердити право власності на твір цифрового мистецтва! Тобто цей хтось хотів володіти чимось унікальним і цінним у світі віртуального й ефемерного. Покупці зазвичай мають обмежені права на показ цифрових творів мистецтва, але фактично вони просто купують привілей на вихваляння та актив, який пізніше вони зможуть перепродати. Ноа Девіс, спеціалістка з післявоєнного та сучасного мистецтва в Christie’s, каже: “ Це було так монументально й показово, що можуть зробити NFT”.

Вишенькою на торті стало те, що твір продавав не Вінкельман, а  Пабло Родрігес-Фрейл, колекціонер, який купив “картину” за 66 тисяч доларів і перепродав її через чотири місяці в 100 разів дорожче. Він почав збирати цифрові твори рік тому й заснував Музей криптомистецтва, щоб показувати свою дедалі більшу колекцію. Родрігес-Фрейл розглядає зростання цін на твори Вінкельмана як спосіб довести громадськості, що технології у світі мистецтва мають значення. Christie’s планує й надалі співпрацювати з відомими цифровими художниками, щоб дослідити їхню “історію альтернативного мистецтва”, а от Родрігес-Фрейл зауважує, що наступна хвиля художників і колекціонерів буде бачити NFT як просто спосіб купівлі та продажу цифрових творів. Ну й куди котиться цей світ?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Між міфами Євгена Равського Бабло, мистецтво і “ковід”