Нові неписьменні

Нові неписьменні
Неписьменність визначають як невміння дорослих писати і читати. Масова неписьменність асоціюється у більшості з нас із темними віками, з експлуатацією і визиском. Заведено вважати, що в цивілізованому світі масову неписьменність подолано в середині ХХ століття. Зараз і справді важко зустріти людину, яка б не вміла читати і писати. Трапляються, щоправда, випадки “повторної неписьменності”, коли люди втрачають навички писання і читання, що були недостатньо закріпленими. Але загалом колективна письменність здавалася явищем незворотним. До пори, до часу. 

Мабуть, у кожного з нас хоч раз виникало враження, що люди, з якими ми розмовляємо, нас не зовсім розуміють – і ми їх теж. Наприклад, коли намагаємося щось випитати у селян чи пояснити “міленіалам”, то в певний момент доходимо висновку, що вони або тупуваті, або недорозвинені, або “загальмовані”, або й усе на купу. І не лише під час розмов. Коли на одному електросамокаті в людному місці їде четверо підлітків, то я згадую приповідку: “Хіба мати винувата, що дитина дурнувата”. А коли бачу двох туристів, які на перетині вулиць розгублено дивляться то в GoogleMaps, то одне на одного,замість того щоб прочитати написи на вказівниках чи на вивісках закладів або установ, то все згадую назву фільму: “Тупий і ще тупіший”.

Та виявляється, що причини всіх цих непорозумінь не зводяться тільки до “тупості”. У всьому світі дедалі поширенішим стає явище функціональної неписьменності, або “функціонального анальфабетизму” – як його окреслила у своїй статті польська журналістка Юстина Сухецька.

Вона пише, що функціональний анальфабет здатен скласти літери в слова, а слова у речення. Він навіть спроможний на базовому рівні “розшифрувати” письмове повідомлення, але вже із його втямленням чи інтерпретацією виникають серйозні проблеми. Такі особи мають труднощі із розумінням не лише книжок (бо їх майже й не читають), але й розкладів руху транспорту, інфографіки, схем і графіків. А ще вони не здатні добре втямити того, що написано в різноманітних правилах поведінки чи виконання певних дій, урядових розпорядженнях, інструкціях з обслуговування приладів та апаратів, медичних рекомендаціях чи інших застереженнях.

Усі ми бачимо, як упав рівень грамотності на прикладах дописів у соцмережах, написах у крамницях чи установах, вуличних оголошеннях тощо. Люди не усвідомлюють своєї безграмотності, бо “не бачать” її, а коли звертаєш на це їхню увагу, то не соромляться, а ображаються. Масова “дипломізація” багатьом людям не додала розуму, натомість роздула его. Не раз уже йшлося про те, що кількість дипломованих спеціалістів є обернено пропорційною до їхнього фахового рівня. Та проблема наростає після завершення освіти, коли люди здебільшого читають дуже рідко чи не читають узагалі. І тому що далі вони від отримання диплому, то їм важче сприймати і розуміти базові професійні чи й загальнолюдські сенси. 

Крім того, особи з синдромом нової неписьменності не вміють адекватно визначити власних емоцій, оскільки словниковий запас у них обмежений і вони слабо ознайомлені з абстрактними поняттями. Тому не вміють відрізнити, наприклад, депресії від меланхолії і не знають, як із цим впоратися. 

Спокушена віртуальними порадниками людина часто лінується сама щось шукати чи з’ясовувати, покладаючись повністю на аплікації в смартфоні. Але СМС-ки, імейли чи дописи у соцмережах зазвичай не потребують якогось глибокого аналізу, не становлять жодного інтелектуального виклику. А якщо й становлять, то людина переважно від них втікає, відмовляється і зупиняється на повідомленнях того самого рівня, який вона має сама, або й ще нижчого. Пересічна особа спілкується лише з тими сенсами, з якими погоджується і які їй подобаються, відправляючи всі інші “в бан”. До того ж не перевіряє їх, не ставить під сумнів. Це призводить до втрати здатності критично мислити, а також до небажання сприймати і розуміти “інше”. Так виникає спрощений образ світу.

Ця тенденція, може, не така вже й нова, але все ще набирає обертів. У тих країнах, де її досліджують, говорять про те, що приблизно 15% населення є “функціональними анальфабетами”. Скільки таких людей поміж нас? Очевидно, що їхня концентрація залежить від середовища – між “гопників”, наприклад, їх більше, а серед “студиків” – менше. А може, й навпаки. У будь-якому разі варто зосередитися на собі і на своїх близьких. Якщо відчуєте, що чогось не розумієте з прочитаного чи почутого, то запитайте себе: “Чи точно в цьому винен співрозмовник або автор?”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Втомлені майбутнім Зіпсована реальність