By 
Президент Зеленський під час передвиборчої кампанії обіцяв повернути заробітчан додому. За гіркою іронією долі, частково виконати цю обіцянку допоміг коронавірус. Але життя триває і в епідемію, людям і далі потрібно працювати та заробляти гроші, щоб прогодувати свої сім’ї. А в час кризи, коли все більше українців залишається без роботи, питання трудової міграції не знімається, а навпаки може загостритися.
Благі наміри
У кінці квітня виник скандал через блокування чартерних рейсів, якими українські заробітчани мали летіти у Великобританію, Фінляндію та інші європейські країни. І хоча формальної заборони не було ніде оприлюднено, літаки з українцями не випускали з аеропортів. Лише після розголосу у ЗМІ їм таки дозволили злетіти.
В уряді ситуацію пояснюють турботою про самих заробітчан, зокрема – з огляду на пандемію коронавірусу. А умовою безперешкодного виїзду називають легальне працевлаштування щонайменше на три місяці із дотриманням усіх соціальних гарантій та належних безпечних умов праці.
Вести переговори з іноземними роботодавцями доручили віце-прем’єру Вадиму Пристайку, а сам президент Зеленський заявив: “Хочете працювати за кордоном – будь ласка, рабства в Україні немає”.
Здавалось би, цілком благі наміри, але що ж так обурило багатьох українців?
Проблемні моменти
Насамперед – ситуація із першим заблокованим рейсом до Лондона. Якщо влада вирішила обмежити зараз виїзд заробітчан за кордон, то чому було не попередити про це офіційно і не пояснити аргументовано своє рішення? Натомість люди мусили просидіти в аеропорту дев’ять годин у нервах і повній невизначеності. Що це, якщо не зневага до власних громадян?
Також варто зазначити, що ст. 33 Конституції визначає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Саме законом, а не рішенням уряду чи указом президента.
А з цим у “Слуги народу” питання якраз не вирішено. На сайті Верховної Ради ще 10 квітня був опублікований урядовий законопроєкт щодо захисту населення від розповсюдження інфекційних хвороб, який, серед іншого, передбачає право уряду на час карантину забороняти виїзд громадян України за кордон. Однак документ викликав дуже неоднозначну реакцію, і народні обранці досі ще не наважилися його розглянути й ухвалити.
Ця ж стаття Конституції, до речі, гарантує, що “громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну”. Але президент Зеленський, напевно, про це не знав, оголошуючи ще на початку карантину крайній термін, коли заробітчани мають повернутися в країну до “закриття кордонів”. Така заява, нагадаю, тоді спричинила паніку і масові черги у пунктах пропуску, які точно не сприяли покращенню епідеміологічної ситуації…
У соцмеражах, обговорюючи ініціативи уряду щодо заробітчан, навіть почали проводити аналогії з КНДР чи з рабовласницьким ладом. Особливо боляче, мабуть, цю ситуацію могли сприйняти люди, які добре пам’ятають СРСР. Тоді були так звані виїзні візи, тобто потрібно було отримати дозвіл влади, щоб виїхати за кордон.
Зараз же такого дозволу наче й не треба, але виїхати зможе не кожен охочий. Зокрема, Британське посольство повідомило: “Українська влада проінформувала нас, що лише громадяни України з постійним місцем проживання в інших державах матимуть можливість залишити територію України”.
Питання про те, де межа між турботою про здоров’я громадян і обмеженням прав цих же громадян, на жаль, уже не вперше постає під час цього карантину.
Це ще більше посилює недовіру до влади в умовах, коли держава хоче взяти під контроль ринок, який до того часу був відносно вільним і насправді дуже великим. За даними Світового банку, в 2019 році Україна стала лідером за переказами від мігрантів в Європі та Центральній Азії – в Україну перевели приблизно 16 млрд доларів. У фінансовій статистиці НБУ дані дещо менші, але однаково вражаючі – 12 млрд доларів, що становить майже 8% ВВП України.
Тепер же виходить так, що державні чиновники будуть у ручному режимі видавати дозволи для “правильних” рейсів, а для “неправильних” – зась? Цілком можна припустити, що це буде ще одне дуже благодатне поле для корупції – цікаво, скільки буде коштувати “вирішити” питання одного чартера?
Боротись з причинами чи з наслідками
Коли президент обіцяв вирішити проблему трудової міграції і виїзду українців за кордон у пошуках кращої долі, його прихильники, мабуть, думали про покращення умов праці і підвищення зарплат всередині країни. Тобто про вирішення причин цієї проблеми, а не про боротьбу з наслідками. Навряд чи хтось тоді міг уявити обмеження права заробітчан на виліт з України і скасування чартерних авіарейсів, що відбувається, звісно, в рамках боротьби з пандемією…
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль повідомив, що Кабмін зараз з Мінекономіки і банкірами готує нову програму дешевого кредитування – “Нові гроші”, яка мала би стимулювати громадян відкривати малий бізнес всередині України замість того, щоб шукати заробітків за кордоном.
Також він анонсував створення урядом пів мільйона нових робочих місць уже в травні, щоб мінімізувати негативний вплив карантину на економіку. Йдеться про соціальну і бюджетну сфери, а також будівництво і ремонт доріг. За словами прем’єра, це буде проста робота із зарплатою у 6-8 тис. грн. На думку глави уряду, це допоможе людям “протриматися” і не їхати працювати за кордон.
Наскільки це буде ефективно? Побачимо. Варто зазначити, що насправді заробітчани здебільшого не поверталися до України на час карантину, а нещодавня заява Шмигаля про “2 млн українських трудових мігрантів, які залишилися без роботи”, виявилась, м’яко кажучи, перебільшеною. Експерти “Європи без бар’єрів” Катерина Кульчицька і Павло Кравчук підрахували, що абсолютна більшість трудових мігрантів залишилася працювати за кордоном.
Згідно з даними Держприкордонслужби, в березні 2020 року в Україну в’їхали 1 млн 330 тис. громадян України, виїхали – 1 млн 37 тис., тобто повернулося на 300 тис. осіб більше. Ці дані охоплюють усі країни й усі категорії мандрівників – від туристів до учасників малого прикордонного руху. У квітні ж середньодобовий трафік через кордон впав до 10-20 тис. операцій на день.
Масштаби трудової міграції та її глибинні причини не дозволяють говорити про те, що цю проблему можна вирішити одномоментно. І викликана пандемією коронавірусу криза навряд чи цьому посприяє – як і обмеження основоположних прав громадян.
