By 
“Новий шовковий шлях” – це один із напрямів реалізації довготривалої стратегії, яку я назвав би “Пандою”. Щоби покращити дружні відносини зі стратегічними партнерами, Китай дарує чи швидше здає в оренду на 10 років своє природне надбання – кумедних панд. Закордонні зоопарки впродовж цього часу мають щороку виплачувати китайському уряду орендну плату – приблизно 1 млн доларів за кожну особину. Дитинчата панд, що народяться під час оренди, також є власністю КНР.
У давні віки “Великий шовковий шлях” був найбільшою світовою торговельною комунікацією на Євразійському континенті[1]. До речі, проходив він і територією України. За нинішніх умов Китай і сім держав Центральної Азії разом із прилеглими до них регіонами попередньо погодили план будівництва сучасного еквівалента шовкового шляху – торгового маршруту між Китаєм і Європою. Вартість проекту – 19 млрд доларів. З 2012 року Пекін веде переговори з 17 країнами Європи щодо посиленого економічного співробітництва. За нинішньою моделлю розвитку Китаю постійно потрібні технології та ноу-хау. Зараз Пекін за допомогою величезних інвестицій намагається зменшити вплив США, Німеччини та Франції в ЄС. Прямо кажучи, китайці віддають мільярди на фінансування потужних інфраструктурних проектів у різних країнах Центральноєвропейського регіону.
Велику порцію уваги з Піднебесної отримала, зокрема, Польща – потужний гравець на європейській шахівниці. Але коли стало зрозуміло, що гроші не змогли забезпечити геополітичної лояльності Варшави, китайські інвестиції суттєво скоротились. Польща залишилася вірною своєму геополітичному вектору – Пекін зрозумів це й переключив увагу на інші країни.
Китай не зупиняється у своєму прагненні. Це відбувається здебільшого через невизначеність європейських країн, найперше – Німеччини, щодо реакції на неприховану фінансово-економічну експансію Пекіна. Берліну потрібно було б своєчасно звернути на це увагу, а відтак визначитися із системою цінностей і геополітичних пріоритетів. На жаль, А. Меркель наприкінці своєї каденції так і не змогла організувати ефективну співпрацю між ЄС та США, яка зараз дуже допомогла б американцям отримати перевагу в протистоянні з Китаєм. І це, звичайно, змусило б Пекін грати за загальними правилами, а не отримувати зиск від роз’єднаності ЄС, для якого, насамперед для Німеччини, наступають часи рецесії, спровоковані недалекоглядною політикою західноєвропейських лідерів.
Як же Франція реагує на цю планомірну китайську експансію? На відміну від урядових кіл, французькі медіа стабільно говорять про китайського лідера. “Червоний імператор”, “новий Мао”, “великий керманич ХХІ століття” – як тільки не називають Сі Цзіньпіна французькі часописи. “Він втілює владні амбіції, яких Китай не бачив півстоліття, – нещодавно написала французька щоденна газета Le Monde. – Сі Цзіньпін є комуністичною та китайською версією синдрому сильної людини. Це популіст і націоналіст… Його злет є продуктом вельми специфічної біографії: Сі – “червоний принц”, син одного із засновників режиму, загартований випробуваннями в ім’я Китайської комуністичної партії. Він почувається носієм особливої місії, яку беззастережно обстоює”.
Китайський “золотий дракон” стає дедалі агресивнішим та непоступливішим у політиці й економіці. КНР щораз менше потребує західних ринків, зокрема й французьких, а відповідно – і їхніх грошей та технологій. Завдяки власному бізнесу та середньому класу, що купує національну продукцію, Піднебесна стає економічно самодостатньою. Французьке експертне середовище з тривогою відстежує конфліктно-конкурентні відносини Пекіна та Вашингтона, але не підштовхує свій провладний істеблішмент до обстоювання однозначно зрозумілих західних цінностей та євроатлантичних пріоритетів.
Приймаючи реальність такою, яка вона є, західні лідери, зокрема й Емманюель Макрон, намагаються налагодити з Китаєм співпрацю. Березневий візит китайського лідера до Франції, попри “стурбованість” проблемами з Тибетом, уйгурами, смертною карою та правами людини, було організовано з великою помпезністю. Виступаючи не лише від імені Франції, а й усієї Європи, президент Макрон заявив: “Очевидний резон співпраці в ХХІ столітті – це європейсько-китайське партнерство на зрозумілих, вимогливих та амбітних засадах”.
Лідери Китаю та Франції підписали низку документів, що охоплюють широке коло інтересів, зокрема енергетику, культуру, космос, авіа- і кораблебудування, а також взаємодію в культурній і банківській галузях. Серед них – договір на придбання Пекіном 300 літаків Airbus A320 і А350, на будівництво 10 вантажних кораблів на 15 тис. контейнерів, на зведення французькою енергетичною компанією EDF морської вітряної електростанції в Китаї вартістю 1 млрд євро, а також дві угоди про спільне створення супутників і співпрацю між науковими центрами країн.
Щось подібне в контексті “резону співпраці в ХХІ столітті” Е. Макрон сказав на зустрічі з іншим авторитарним лідером – В. Путіним 19 серпня 2019 р. президент Франції нагадав своєму російському колезі, що саме після анексії Криму у 2014 році Росія була виключена із саміту G8, який у результаті перетворися на G7. Путін натомість відповідь, що його це не дуже бентежить, бо є більший саміт – G20, де можна, зокрема, зустріти лідерів Китаю та Індії, що дуже цікаво для ведення бізнесу.
Намагання Франції і ЄС хоч якось утримати Москву як бізнес-партнера (в Росії працює приблизно 500 французьких компаній, загальна сума французьких інвестицій у країну сягає 17 млрд євро) належного ефекту не мали. Паризькі мантри про “велику Європу – від Лісабона до Владивостока” Кремль сприймає за слабкість. Натомість Китай бачить у цьому реалізацію проекту “Нового шовкового шляху”.
Уже 24-26 серпня на саміті G7 у Франції стане більш-менш зрозуміло, з ким Франція та Німеччина – з Китаєм і Росією чи зі Сполученими Штатами.
[1] Розпутенко І.В. Великий шовковий шлях// Енциклопедичний словник з державного управління. – К.: НАДУ, 2010. – С.79.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
