By Підводні детектори ядерних вибухів реєструють не експлозії, а відгомін, що створюють кити – пише Деніел Акерман у журналі “Scientific American”.
Виявляється, що цінну інформацію про звички китів може розповісти несподіване джерело – група, яка повинна викривати пробні ядерні вибухи. Мережа підводних гідрофонів, яку створила Підготовча комісія з питань повної заборони випробувань ядерної зброї (CTBTO), має прослуховувати вибухи, але на практиці значно частіше реєструє мирні звуки, які видають найбільші тварини світу. Зараз науковці аналізують зареєстроване зібрання унікальних даних у надії, що вони допоможуть їм підрахувати величину фінвалів звичайних і визначити заходи, які потрібно здійснити, щоб захистити цей вид, який перебуває під загрозою зникнення.
Упродовж останніх 20 років для потреб СТВТО у світі було інстальовано 11 станцій прослуховування, шість з яких – океанічні. Кожна з них оснащена двома комплектами, які складаються із трьох гідрофонів, що реєструють сигнали і досліджують їхнє походження. Спостереження СТВТО допомогли викрити ядерне тестування, яке у 2017 році проводила Північна Корея, а також стали джерелом безцінних наукових даних.
Записи принесли сенсацію на тему фінвалів звичайних, котрі відроджуються після полювань, які на них велися у ХХ столітті. Тарун Чандраядула із відділу океанічної інженерії Indian Institute of Technology, що у Мадрасі, разом з колегами нещодавно виявив, що звуки, які подають особини цього виду, зареєстрували поблизу південного узбережжя Індії, де ці кити ніколи раніше не з’являлися. Відкриття, яке Чандраядула планує опублікувати, призведе до інтенсифікації праць над його “атласом китів”, який детально описує щорічні мандрівки китоподібних у Індійському океані.
Зібрані СТВТО дані допоможуть також у підрахунках величини популяції китів, що необхідно для проведення ефективних дій з метою охорони цих тварин. Денієль Гарріс, морська біологиня із University of St. Andrews, що у Шотландії, робила дослідження, які дозволили опублікувати в травні минулого року новий метод підрахунку кількості китоподібних на основі даних з мережі рідко розташованих гідрофонів СТВТО. Гарріс підрахувала, що поблизу острова Wake, коралового атолу посеред Тихого океану, є один фінвал звичайний на площі 2000 км2.
“Перший крок – це визначення кількості тварин, яких ми хочемо захистити”, – пояснює Сін Віґґінс, науковець із Scripps Institution of Oceanography, котрий не брав участі у дослідженнях Гарріс і Чандраядула. Однак Віґґінс підкреслює, що дані, які реєструє СТВТО, мають певні обмеження. Гідрофони є чутливими лише на звуки до 100 Hz, а отже, не викривають голосів малих китів і дельфінів. Ба більше, значна віддаленість станцій з гідрофонами призводить до того, що дуже важко визначити відстань кита від сенсора, з чим Гарріс намагалася впоратись у своїх дослідженнях.
Та попри все, зібрані упродовж 15 років відголоски китів з усього світу – це справжній скарб для морських біологів. “Важко висловити, якою радістю було для мене слухати голоси тих тварин, що неначе походять з іншого світу”, – каже Чандраядула.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
