By DNA в рибному слиз допомагає проводити моніторинг мандрівок тихоокеанського лосося – пише Емі Метью Еймос у журналі Scientific American.
Слиз, який виробляє шкіра лососів з Аляски, може бути придатним для визначення їхньої чисельності та для захисту популяції – діяльності необхідної, якщо ми хочемо, щоб дикі особини й надалі потрапляли на наші столи упродовж майбутніх років. Нещодавно науковці підрахували кількість лососів, що мігрують через один з вузьких гребель, що підіймає воду в річці, яка пливе через південно-східну Аляску. З цією метою було проведено аналізи DNA, що знаходився в слизі, залишеному рибами, які йшли до своїх місць нересту.
Новий метод, що полягає у вимірюванні eDNA, тобто середовищного DNA (environmental DNA), розвивається вже багато років. Він дає можливість визначити різновид риби та приблизно визначити її чисельність на основі кількості DNA у пробі води. Але все ж, збереження популяції риби на рівні, потрібному для проведення комерційного вилову, що приносить дохід у 500 млн доларів щороку, вимагає значно точніших методів підрахунку риби, яка повертається з океану на місця нересту. Лососі використовують тисячі потоків на Алясці і спостереження за всіма є неможливим з огляду на значні кошти, потрібні для експедицій у віддалені місця, побудови гребель, які служать для підрахунку риби та визначення конкретних різновидів тихоокеанського лосося біологами.
Автори нових досліджень – Таал Леві із Oregon State University та його співробітники – збирали день-у-день проби eDNA із слизу, який здіймався на греблі, що перегороджував струмок Auke Creek, і те, що отримували, порівнювали із результатами традиційного (тобто того, що проводять дослідники) обліку двох різновидів тихоокеанського лосося – красниці і срібного. Дослідники взяли до уваги у своїх розрахунках також і швидкість та об’єм води. Одне й інше впливають на кількість eDNA в струмку. Після врахування тих чинників виявилось, що результат, базований на аналізі eDNA, узгоджувався із результатами, отриманими шляхом підрахунку лососів.
Результати досліджень появилися в грудні минулого року у часописі Molecular Ecology Resources. Леві підкреслює, що наразі це тільки тест, який перевіряє метод, але надіється, що невдовзі він буде широко застосовуватись для постійного моніторингу мандрівок тихоокеанського лосося у струмках Аляски. У канадській частині Арктики дослідники використовують eDNA для відслідковування об’ємів лососів, котрі внаслідок кліматичних мін появляються у нових місцях.
Сумніви щодо потенціалу нового методу все ж є у Кріса Габіхта, генетика із Відділу риболовлі та мисливства штату, котрий не був учасником досліджень. Він звертає увагу на те, що біологам треба було б у кожному місці, у якому беруть проби слизу на аналіз, вимірювати також рівень проходження води у струмках, а це пов’язувалось би з великими коштами у тих випадках, коли треба було б діставатися до віддалених потоків. Співавтор досліджень Скотт Вулстек, іхтіолог з урядової агенції National Marine Fisheries Service, визнає, щ перед дослідниками стоїть ще багато викликів. Однак, він підкреслює, що не кожен потік знаходиться аж так далеко, а у тих місцях, які вже моніторяться традиційним способом, eDNA може пригодитися для перевірки отриманих результатів. «До того ж, цей метод в наступні роки буде удосконалюватись» – зауважує він.
