By Викопний череп, який вже довго шукали науковці, може внести сильну плутанину в систематику людини. Майже через чверть століття після описання перших скам’янілостей Australopithecus anamensis цей вид, що залишався досі у тіні інших наших предків, нарешті світить власним, а не відбитим сяйвом – пише Кейт Вонг у журналі Scientific American.
Дослідники, які працювали в Ефіопії, відкрили майже неушкоджений череп цього давно вимерлого представника людського роду (гомінів), до якого належить Homo sapiens і його близькі родичі з розкопок. Скаменілість, що налічує 3,8 млн років, дозволила побачити невідоме досі обличчя A. anamensis – виду, знаного раніше лише за залишками зубів, черепів і фрагментів позачерепних кісток. Характерні особливості знахідки вказують на те, що потрібно буде заново малювати наше родове дерево.
На думку деяких науковців, A. аnamensis є найстарішим беззаперечним гомініном, а деякі з його останків налічують приблизно 4,2 млн років. Упродовж довгого часу позиція цього виду була ключовою, оскільки він вважався предком Australopithecus afarensis, якого майже усі сприймали як безпосередню ланку, з якої мав вийти вид Homo. Базуючись на вікові та рисах доступних скам’янілостей, науковці вважали, що Australopithecus afarensis виник із A. аnamensis шляхом так званого анагенезу, тобто поступового перетворення одного виду в інший.
Нововідкрита скаменілість змушує до критичного погляду на цю гіпотезу. Новий череп, що його знайшов Йоганнес Гайле-Сілассі із Клівлендського музею природничої історії разом з колективом, походить з регіону Woranso-Mille у Ефіопії. Деякі риси, характерні для його зубів і щелепи, поєднують його із відомими раніше фрагментами останків A. аnamensis. У цієї особини було виступаюче обличчя, великі ікла, широкі вилиці, кістяний гребінь на верхівці черепа (місце кріплення потужних м’язів, що рухали щелепами) і довгий вузький мозковий канал, що містив мозок, не більший, ніж у шимпанзе. На думку відкривачів, цей череп належав дорослому самцеві A. аnamensis. А це означає, що необхідно переглянути попередні уявлення про еволюцію людини.
Чому? Отже, завдяки цьому новому, значно цілішому черепові, ми більше дізналися про будову A. аnamensis, що дозволило Гайле-Сілассі і його групі встановити, що таємнича лобова кістка, яка налічує 3,9 млн років і походить із місця розкопок Belohdelie (також з ефіопського регіону – Афар), належить виду Australopithecus afarensis. Якщо це справді так, то виходить, що A. аnamensis, якого досі знали за скаменілостями, що налічують 4,2-3,8 млн років, і A. afarensis, який жив приблизно 3,9-3 млн років тому, упродовж щонайменше 100 тис. років співіснували на просторах Афару.
А якщо так, то A. аnamensis не міг перетворитися в A. afarensis шляхом анагенезу – можливим було тільки відділення A. afarensis від A. аnamensis, який ще певний час жив разом із своїм сестринським видом. Така еволюція шляхом розгалуження, звана кладогенезом, трапляється, коли популяції одного й того ж виду перебувають у взаємній ізоляції, завдяки чому можуть еволюціонувати у різних напрямках.
Проблема в тому, що розв’язання суперечки між анагенезом і кладогенезом у цьому випадку залежить від однієї лобової кістки із Belohdelie, що налічує 3,9 млн років, оскільки жодна інша скаменілість, яку приписують A. afarensis, не є настільки старою. Тож не можна виключити, що інші, досі невідомі останки Аnamensis теж могли б мати лобові кістки, які нагадують ту із Belohdelie, а це змінило б весь спосіб мислення. Лише нові знахідки із ключових регіонів гомінінової анатомії дозволять розгадати цю загадку.
