Одеська фортуна Фросі Бурлакової

Одеська фортуна Фросі Бурлакової
Коли влітку 1963-го на екрани вийшла лірична комедія “Приходьте завтра” про наївну провінціалку, яка приїхала до столиці “вчитися на артистку”, ніхто й гадки не мав, що заради цієї стрічки режисерові Євгену Ташкову та актрисі Катерині Савіновій довелося виїхати з Москви до Одеси.

Вони разом навчалися на акторському факультеті ВДІКу. На третьому курсі Катерина зіграла маленьку роль у фільмі “Сторінки життя”, а на четвертому – помітну в “Кубанських козаках” класика радянського кіно Івана Пир’єва. Стрічка вийшла на екрани в лютому 1950-го, тож дипломний спектакль у червні Савінова грала вже в статусі кінозірки.

Завершивши навчання, Євген і Катерина одружилися, отримали кімнату в комуналці. Катерина працювала в Театрі кіноактора. Артистку дивувало, що її запрошують у кіно тільки на епізоди, причому в титрах її прізвище часто-густо не згадують. Єдиною віддушиною виявилися українські кіностудії: одесит Михайло Винярський довірив у детективі “Тінь біля пірса” головну роль офіціантки, яка зв’язалася зі шпигунами, а киянин Михайло Слуцький дав головну роль диригентки в стрічці “Одного чудового дня”.

Щоправда, на московських студіях теж пропонували головні ролі – наприклад, Марютку в “Сорок першому” Григорія Чухрая, – але потім, не пояснюючи, відмовляли. Тільки Всеволод Пудовкін, затвердивши на головну роль у “Поверненні Василя Бортникова”, назвав причину відмови: “Мені заборонили тебе знімати”. Так Савінова дізналася про негласний “чорний список”.

Виявилося, що всемогутній Іван Пир’єв – народний артист СРСР, депутат Верховної Ради СРСР, шестиразовий Сталінський лауреат, директор “Мосфільму”, очільник Спілки кінематографістів СРСР тощо – “перекривав кисень” актрисам, які знехтували його залицяннями. Катерина була серед них, адже на зніманні “Кубанських козаків” режисер, зробивши певну пропозицію, дістав від неї ляпаса просто на знімальному майданчику…

Ташков коротко описав роль Пир’єва в житті Савінової: “Він зламав її акторську долю”. Подружжя зрозуміло: з Москви слід тікати – там нема перспектив. Перейшли на Одеську студію, з якою раніше мали творчі контакти.

Ташков став другим режисером у “Повісті про перше кохання”, далі – співрежисером у “Сторінках минулого” й нарешті зняв як режисер-постановник фільм “Спрага”.

Катерина народила сина Андрія, зі студійного гуртожитку сім’я переїхала в окрему квартиру в будинку навпроти кіностудії. Тим часом Савіновій уже 33, вона в прекрасній творчій формі, але страждає від неможливості реалізуватися, зіграти щось відповідне її талантові.

І тоді Ташков вирішив подарувати їй цю можливість, тобто зробити фільм для неї і про неї. Сценарій “Фрося” писав разом із дружиною, адже сюжет майже точно передає її історію вступу до ВДІКу (в сценарії – до музичного інституту). Головна героїня Фрося Бурлакова приїхала з того самого села Єльцовка, що й Катерина Савінова. Та і прізвище не випадкове: Бурлакови – сусіди Савінових. Біографічність історії підкреслена й тим, що Ташков запросив на роль педагога Фросі справжнього педагога Катерини Савінової у ВДІКу (і свого теж) – Бориса Бібікова.

У 1960-му сценарій затвердили, а на початку наступного року фільм запустили у виробництво. Щоправда, Савінову довго не затверджували на головну роль, мовляв, вона майже вдвічі старша за Фросю… Фільмували в павільйонах Одеської студії, окремі сцени зняли в Москві, а початок фільму – у рідному селі Савінової.

“Коли ми вибирали натуру для картини, – згадував режисер, – їздили до Києва. Там побували в гостях в одного скульптора. У нього я вперше побачив, як роблять скульптуру: у майстерні на постаменті стояла тільки сама нога, а все інше – каркас із дроту, на якому поступово з’являлися частини тіла. Там же я побачив, що скульптори спочатку ліплять маленькі моделі, з яких згодом роблять великі. Усі ці деталі потім увійшли до картини”.

Знімальний графік був напружений: упродовж 30 календарних днів належало зняти 31 зміну. Коли зафільмували приблизно третину, з Москви несподівано завітала комісія – подивитися матеріал. І почалося: стрічка кошмарна, Савінова провалила роль. Фільм закрили. Відновити знімання вдалося лише завдяки допомозі Михайла Ромма.

Тим часом Савінова приховувала від усіх, що знімається з температурою. Закінчилося тим, що в розпал роботи її шпиталізували. Лікарі довго не могли поставити діагноз – думали, застуда. Згодом з’ясувалося, що під час знімання попереднього фільму артистка придбала на базарі банку парного молока, а воно було заражене бруцельозом. Картину зупинили на рік…

Худрада кіностудії приймала фільм під назвою “Приходьте завтра” 26 грудня 1962-го. Протокол обговорення рясніє високими оцінками. Перегляд в Одеському обкомі (обов’язкова процедура) – найкращі компліменти. У Києві стрічку теж затвердили. Але в Москві раптом закинули антирадянщину, мовляв, герой Анатолія Папанова, скульптор, розбиває маску Карла Маркса (насправді письменника-революціонера Олександра Герцена).

Прем’єра відбулася 17 червня 1963-го. Приголомшливий успіх. На Всесоюзному фестивалі наступного року Савіновій присудили премію за найкращу жіночу роль.

Але в актриси вже йшов зворотний відлік часу – бруцельоз торкнувся нервової системи. Вона ще встигла блиснути в ролі кухарки в “Одруженні Бальзамінова”, але психічна хвороба, на жаль, набирала обертів. Посеред знімання фільму “Самі” (1966) Савінову довелося замінити. Те саме відбулося на картині “Дім і господар” (1967)…

У лютому-березні 1970-го Євген Ташков виїхав у кіноекспедицію – знімав телесеріал “Ад’ютант його високоповажності”. “Поки батько перебував на зйомках, – розповідав син Андрій, – мама непомітно для хатньої робітниці, яка за нею доглядала, вислизнула з квартири та поїхала до сестри в Новосибірськ”. 26 квітня 1970-го Катерина Савінова пішла на тамтешній вокзал і кинулася під поїзд. Успіх в Одесі виявився найбільшою глорією її короткого життя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Таємниця фільму «Коли людина посміхнулась» Два “Тараси” Сергія Бондарчука