Око в око

Кілька років тому вчені провели експеримент, щоб перевірити: люди шукають поглядом обличчя чи очі іншої особи. Це важко розрізнити. Дванадцятилітній син науковця запропонував нешаблонне рішення: використати потвор із гри Dungeons & Dragons – пише Аріадна Цьонжеля в журналі Scientific American.

Їхнє застосування – від тих, які схожі на людей, і до створінь без голови, з очима, наприклад, на мацаках – дало змогу дістати відповідь: ми шукаємо очі, хай де вони розташовані. Це має еволюційне пояснення, оскільки зоровий контакт і погляд вслідза поглядом інших є важливим джерелом суспільної інформації. Ще важливішим це стало останнім часом, у добу пандемії, з огляду на маски.

Чи зоровий контакт з іншою особою – це процес, який залучає увагу, і саме тому може викликати емоційні реакції? Чи, може, він здійснюється на емоційному рівні, не залучаючи уваги автоматично? Щоб знайти відповіді, науковці із Женевського університету у Швейцарії взяли за основу для майбутніх висновків суб’єктивне оцінювання тривалості зорового контакту. Адже з попередніх експериментів випливало, що коли ми дивимося на об’єкт, який викликає емоції, то вважаємо зоровий контакт тривалішим, ніж він є насправді, натомість у разі концентрації уваги на об’єкті – коротшим.

У серії експериментів узяло участь загалом понад 150 осіб. Під час першого дослідження кожному з учасників представили 40 облич із нейтральним виразом. Тривалість презентації не перевищувала 2 сек. У межах наступних варіантів дослідження учасникампоказували нерухоме обличчя, що дивилося в їхньому напрямку; обличчя, обернене “догори ногами”; вирізку обличчя, що містила лише очі, а також графічні подразники, що були схожі на очі чи складалися із рухомих квадратиків.

Коли погляди зустрічалися, учасники оцінювали зоровий контакт як менш тривалий, ніж він був насправді. Це ж стосувалося експерименту із парою очей, з перевернутим обличчям, а також із рухомими графічними символами, які були схожі на очі. Це вказує на те, що суттєвим елементом є також переміщення погляду іншої особи. Натомість такого ефекту не було у випадку з обличчям, яке дивилося в іншому напрямку, і з нерухомим лицем.Підсумки експериментів продемонстрували, що зоровий контакт автоматично залучає нашу увагу.

Результати, надруковані на сторінках Cognition, можуть застосовуватися під час діагностики й терапії осіб із порушеннями, які характеризуються відсутністю зацікавлення в зоровому контакті, його помилковою інтерпретацією чи неадекватною реакцією на нього, як-от аутизм, соціопатія чи шизофренія. Науковці планують подальші експерименти за участю різних вікових груп.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Замість біопсії Тренінг для мозку